Юрий Винничук: Ги-ги-и

– А ми до вас у гості, – нагадала пані Шляктрафська.

– Краще, щоб виросла фалінезія, – сказала Емма, – вона помагає на порожню голову.

– Що ви не кажете, – здивувався пан Шляктрафський, – але навіщо нам фалінезія, коли у нас голови жахливо які не порожні, вони просто по самі вінця набиті всякою всячиною. Одного разу я труснув головою і як посипляться з неї самі цитати і то самих лише клациків, повна хата насипалася, так аж мусили викликати гівнярів чи то пак по-науковому асенізаторів, щоб те все вивезли куди-небудь, бо зужиті цитати тепер, як відомо, приймають в обмін на майталеси, ану, моя люба, покажи, які я тобі майталеси виміняв.

– А ми до вас у гості, – блиснула золотими зубами пані Шляктрафська і задерла сукню, а там, а там, які там були майталеси, мамцю моя рідна, я ще таких не видів, і Емма теж, і ми аж кинулися їх обмацувати, пробувати на зуб, нюхати, шкробати, смикати і змальовувати в альбом, бо ті майталеси геть усі від і до були списані різними мудрими висловлюваннями, наприклад: більше добрив нашого заводу – багатший стіл радянського народу.

Я собі навіть це виписав і повісив на стіні, щоб було завше перед очима.

– Але чим ми вас будемо вгощати, – забідкалася Емма, – вся країна голодує і ми голодуємо, чаю нема, п’ємо скипидар.

– Ну що ж, і скипидар Божий дар, – задригав ногами пан Шляктрафський.

Я приніс скипидар і налив його в брудні гранчаки.

– Так, а за що ми вип’ємо? – задумався пан Шляктрафський.

– Вип’ємо за цю, як її, – сказала Емма.

– Чудово! – втішився пан Шляктрафський. – Давай за неї.

І ми випили, а на закуску Емма подала взуттєвий крем, оздоблений сірничковими голівками.

– Умм! Я просто вмираю за сірничковими голівками! – аж застогнала пані Шляктрафська.

Але то ще було не все, Емма просто зблиснула своїм талантом і подала на гаряче свою сумочку з крокодилячої шкіри, яку вона запекла в оліфі, перед тим начинивши паперовими карбованцями. Що то був за смаколик, не описати: карбованці хрумкали і танули в роті.

– Обожнюю крокодилів! – сичала від розкоші пані Шляктрафська.

А Емма – о Емма! – подала тепер ще й мої пантофлі, тушені в парафіні зі збитими вершками, а до них ще й фіранки в крохмалі і шкарпетки у власному соці з перламутровими ґудзиками.

Шляктрафські мало язики не попроковтували, так жерли, так жерли, аж з носів їм дим ішов і стелився під стелею.

– Боже мій! – вмліваючи, зойкнула пані Шляктрафська і відкинулась на канапу. – Я обжерлася, я просто не можу, це все таке смачне, як ви це готували, о мій живіт, він зараз лусне, я ще ніколи так не об’їдалася, мені здається, я порохова бочка, ні – вежа, я порохова вежа, така сама, як та, що стоїть на Підвальній, – зараз я лусну, бережись! Лягай! Атас! Каравул!

БА-БАХ-БАХ-БАХ!!!

Далі я пам’ятаю тільки, як нас збирали по частинах і складали в один величезний ящик, і коли підняли голову пана Шляктрафського, то посипалися з неї різні мудрі цитати, і один із санітарів сказав: чудово, зараз я їх позбираю, здам і дістану майталеси для своєї жіночки, а то вона вже зовсім змайталесилася.

Мою голову поклали Еммі на живіт, я чув, як там шкребеться ще живий пантофель і шурхоче смажений карбованець, але мені від того легше не стало.

Емма Зунц мала буйну фантазію і коли їй бувало нудно, вона виходила в сад і вигадувала різні кумедні речі, наприклад, мене.

Коли вона вигадувала мене, я з’являвся весь у блакитному пір’ї і плив до неї, вигнувши шию, це було чудесне видовище.

Емма клала мене собі на коліна і висмикувала кожну пір’їнку, наспівуючи колискову, нарешті я поставав перед нею у всій своїй незрівнянній красі.

Тоді вона хльоскала лозинкою і я починав стрибати через вогонь її серця.

Одного разу я скочив так невдало, що ноги мої заплуталися в язиках полум’я і я згорів на попіл.

Емма взяла попіл і посипала ним грядки, нічого й казати, які там повиростали пампердоклі – такі, як кавуни, або ще більші. Емма не могла натішитися.

Але мені від того легше не стало.

тому що виповзуть хробаки такі білі білі в кільця гидкі слизькі і очі чорні – чорні очі карі брови – сказав Румц.

круглий круглесенький Румц найкругліший зі всіх кругляків просто якесь яйце тільки й того що в штанах на шлейках а так яйце

слова його звернені були до Лунца

круглий круглесенький Лунц найкругліший зі всіх кругляків просто якесь яйце тільки й того що в штанах на шлейках а так яйце

взагалі хто з них був Румцом а хто Лунцом знати нам не дано і я сам цього не знав коли побачив їх уперше а що бачити їх удруге не довелося то й досі я не розрізняю їх коли бачу утретє або вчетверте просто дивлюся на них і мені хочеться їх накопати побити їм голови чимсь залізним лисі їхні голови особливо цвях затовкти в самісіньку маківку разом з пропелером щоб крутився на ходу