Юрий Винничук - Ги-ги-и

Уночі мені сняться якісь темні тунелі, рух у чорноту, наосліп, я починаю задихатися, скидати з себе ковдру, мені здається, що мене присипало чимось важким. Врешті мені вдається ковтнути повітря і я прокидаюся весь у поту» («Зі щоденника»).

На вечірці в Данки я побачив дівчину, на з’яву якої мій прутень зреагував так ґвалтовно, що по шкірі побігли мурашки. Такого ще не було зі мною, щоб отак ні сіло ні впало збудитися до особи, котра, чесно кажучи, не відзначалася якоюсь особливою вродою.

Мала руде волосся, заплетене в товсту косу, що спадала їй на повні груди. Тіло її, міцне і налите здоров’ям, перебувало в позірному безруху, але, як птаха, що кожної хвилі готова злетіти, ховало в собі якийсь небезпечний динамізм, мовби знерухоміло в очікуванні пострілу. Великі смачні губи, по яких час від часу пробігав червоний пломінчик язика, виблискували вологою. Здавалося, досить було ледь-ледь стиснути їх зубами і вони бризнуть, як вишні, соком.

Десь колись я вже її бачив, десь уже ловив цю безодню зеленоокого погляду, але зараз не міг пригадати. Якась сила мене уперто занурювала в пам’ять у пошуках того спогаду, але все намарне. Випірнувши на поверхню, виносив тільки повні жмені намулу.

Дівчина намагалася не дивитися на мене, але я помітив, як кілька разів вона блискала розкосими очима в мій бік і відразу ж ховала їх. Скидалась на сором’язливу японку.

Чи вона бодай на хвилю задумувалася, хто я? Чи могла собі уявити, який безмежний хаос, яка апокаліпса ховалася на дні моєї душі? А може, як і всі інші дівчата, бачила в мені саму лише поверховість – закордонне вбрання, холодний вираз обличчя. Я знав, що належу до чоловіків, які діють гіпнотично на конкретний ґатунок жінок, з природи інтелігентних, але яке це має значення зараз, хіба лише те, що погляд дівчини надалі змушував мене до роздумів, до спроби закваліфікувати її до якогось із відомих мені типів, втиснути її до однієї з шухлядок свого пізнання, порівнювати її з усіма, кого мав досі. Та, врешті, відчув, що вона починає мене нервувати, найбільше тим, що прутень мій навіть не думав падати.

Коли я наливав собі вино біля столика, підійшла Данка і запитала:

– Ну, ти вже вибрав собі когось?

– А ти як гадаєш?

– Я помітила твій оцінюючий погляд на Гальці.

– То її звати Галькою? Хто вона?

– Стерва.

– Я так і думав. З нестервами ти не дружиш.

– З нестервами я нуджуся.

– Що ти ще про неї скажеш?

– Вчиться в музучилищі, співає. Дурна, як квочка. Зате цілка.

– З такою дупою? Ніколи не повірю.

– Маєш чудову нагоду перевірити. Може, ти якраз і станеш тим лицарем, який позбавить її обтяжливих кайданів цноти.

– Що тобі налити?

– Коньяку.

Я налив їй і собі, і ми випили. У сусідній кімнаті почалися танці. Я зиркнув на Гальку. Вона сиділа на канапі, відхилившись назад і закинувши ногу на ногу так, що видно було тепер її повні м’ясисті стегна і круглі коліна. Галька зосереджено жвакуляла канапку, втупившись в якусь тільки їй відому крапку на скатертині.

Мій прутень у своєму нервовому збудженні розливав по цілому тілі солодку знемогу, і я готовий був його застромити в будь-яку шпару чи закамарок, що належав цій Гальці.

– Давай потанцюємо, – сказала Данка, і ми пішли до покою, де вже панувала півтемрява.

Данка притислась до мене й засміялась:

– На кого ти зарядився так? Невже на мене?

Ми з Данкою кохалися рік тому, а потім, розійшовшись, продовжували товаришувати. Між нами не існувало соромливості, й коли вона почала ворухати стегнами, потираючись об мого прутня, я притис її ще сильніше до себе.

– Ти знаєш, коли я згадую той час, коли ти мене грав… – шепоче вона мені на вухо, і язик її лоскоче, лоскоче, я мимовільно опускаю ліву долоню на її сідницю і гладжу рівчик поміж півкулями, проникаючи середнім пальцем у заглибину.

– Хочеш? – питає вона, і ми, не змовляючись, заходимо у лазничку.

Данка звичним рухом задирає спідницю, опускає майточки і, спершись на вмивальник, наставляє мені знайомий і такий рідний задочок. Однією рукою я гладжу її розкішне підхвістя, відчуваючи, як у долоню стікають соки збудження, а другою виймаю прутня.

– Засади мені, – муркоче вона, – засади по яйця, настроми мене…

Вона любить говорити під час сексу, вона може сипати словами без перерви, і я так уже звик до цього, що, коли мені траплялися дівчата, які мовчали в ліжку, я відчував недостатню насолоду, мовби мене було чимось обділено. Але трапилася зі мною тої миті дивовижна прикрість, ніколи раніше не бувало нічого подібного – щойно я торкнувся до неї прутнем, як він зів’яв, зм’як і ніяк не вдавалося його застромити.