Джон Фаулз - Маг

Я кипів гнівом. Згадував ту непідробну нестерпну тугу, якою я пройнявся, дізнавшись про її смерть. А тим часом Алісон сиділа собі чи то в Афінах, чи то в сільській хаті, чи то в «Бурані». Ще й спостерігала за мною. Грала роль невидимої Марії, тоді як Лілі була Олівією, а я — Мальволіо. Куди не ткнешся — всюди відлуння шекспірівських сюжетів [253] У п’єсі Шекспіра «Дванадцята ніч, або Як собі хочете» Марія — камеристка красуні Олівії. .

Я ходив із кутка в куток кімнати, потішаючи себе уявною сценою з Алісон на моїй ласці. Уявляв, як до крови лупцюю оту невірницю, а вона обливається гіркими сльозами каяття.

І знову все зійшлося на Кончісові, на таємниці його могуття, уміння обробляти кмітливих та норовистих дівчат, як-от Лілі й Алісон, орудувати ними на свій розсуд. Він немовби відкрив перед дівчатами якусь таємницю й тим самим здобув владу над ними. Ну а я — як завжди — невтаємничений нетяма, вічна мішень для кпин. Не Гамлет, що оплакує Офелію. Я Мальволіо.

Не спалося. Кортіло поїхати до летовища «Елленікон» і скрутити шию тій мавпі, що говорила зі мною по телефону. Вона, як і чолов’яга, що взяв трубку, дуже вже напористо з’ясовувала, хто я такий. Безперечно, їх обох хтось намовив підсобляти Кончісу. Не хто, як сама Алісон. Там я нічого не доможуся. Скоріш за все покажуть мені ті самі фальшовані газетні витинки.

Але щось та й треба було робити. Я зійшов униз і розшукав нічного портьє.

— Хочу подзвонити до Лондона. Ось на цей телефон.

Я записав номер на папірці. За кілька хвилин портьє кивнув на кабінку.

Стоячи, я слухав хрипкі гудки у своїй колишній квартирі на майдані Рассел-сквер. Довго це тяглося. Нарешті там узяли трубку.

— Господи… Хто це?

— Це до вас із Афін дзвонять, — пояснила телефоністка.

— Звідки?

— Все гаразд, пані телефоністко, — обізвався я. — Алло.

— Хто говорить?

Приємна співбесідниця мені трапилася, ось тільки напівпритомна зі сну. Розмова з нею обійшлася мені чотири фунти, але була варта того. Так, Енн Тейлор справді повернулася до Австралії, вже півтора місяця тому. Ніхто не скоїв самогубства. Помешкання Енн перейшло до якоїсь дівчини — «здається, її подруги». Моя співрозмовниця «ось уже кілька тижнів» не бачила цієї подруги. Еге ж, блондинка. Вони тільки два рази й бачилися. Так, ніби теж з Австралії. Але, ради бога, хто…

Повернувшись до своєї кімнати, я згадав про квітку, якою ввечері прикрасив собі піджак. Добряче підв’яла ця бутоньєрка, однак я вийняв її з петлиці й поставив у склянку з водою. І ліг спати.

Я прокинувся пізно. Сон випав міцніший, ніж можна було сподіватися. Я трохи полежав у постелі, прислухаючись до гуркоту машин на вулиці й роздумуючи про Алісон. Спробував відтворити в пам’яті вираз на її обличчі кілька годин тому. Втіха, співчуття? Та чи взагалі воно щось виражало? Природно, що Алісон квапилася «воскреснути». Приїхавши до Лондона, я зразу ж з’ясував би, в чому річ. Саме тому «небіжка» й вигулькнула тут, в Афінах.

А я мушу розшукати її.

Треба, конче треба зустрітися з нею, а тоді витягти чи вибити всю правду й дати урок на все життя. Хай осягне всю підлість своєї зради. Хай почує, що я такого не прощу, навіть якщо вона прочовгає навколішки круг усієї земної кулі. Хай знає, що я з нею порвав, що гидую такою зрадницею, що вилікувався від неї, як і від Лілі, завдяки ось цьому другому сеансу дезінтоксикації. Ісусе Христе, аби тільки до неї добратися… Втім, не варто — навіть не можна — її шукати.

Треба тільки виждати. Вони самі приведуть Алісон до мене. А тоді вже я поорудую нагайкою.

Опівдні я зійшов на перший поверх — поснідати. Виявилося, що не доведеться вичікувати. Мені надійшла ще одна цидулка. Цього разу з одним-єдиним словом — «Лондон». Згадався циркуляр, знайдений в Окопі: «До кінця липня закінчується вся діяльність, крім основної». Цю діяльність тепер провадить Алісон — ядро проекту, Незрима Астарта.

Я пішов до транспортної аґенції й дістав там квиток на вечірній лондонський рейс. На стіні висіла мапа Італії. Поки оформляли квиток, я знайшов на ній Суб’яко й вирішив заризикувати — задля різноманітности. Маріонетка змусить ляльководів почекати на неї день-два.

На зворотній дорозі я зайшов до найбільшої афінської книгарні, що на розі вулиці Стадіу, й попросив визначник квіткових рослин. Шкода, що вранці не вдалося «воскресити» бутоньєрку й довелося її викинути. Продавчиня сказала, що в книгарні немає таких довідкових видань англійською мовою. Є докладний французький визначник. У ньому подано назви рослин різними мовами. Вдавши замилування барвистими ілюстраціями, я заглянув у перелік і знайшов потрібне. Alyssum , сторінка 69.