Артём Чапай - Понаїхали

— Баррi, навiщо тобi стiльки роботи?

Баррi дзвiнко засмiявся:

— А ти не знаєш? Все, що робить чоловiк, вiн робить заради шматка пизди. For a piece of pussy.

Юрi стало сумно.

Баррi класний, але робота тiльки по двi-три години вечорами й субота. Десять баксiв на годину. Грошей ледь вистачало на себе. Вранцi пiд Lowe's Юру не наймали, розбираючи латиноамериканцiв-професiоналiв. I вiн просиджував по пiвдня в кафе «Флора», грав у шахи з Алi, читав книжки з Iron Rail. Вислуховував вiд Жоана про маленькi жiночi руки, поряд з якими член виглядає бiльшим.

По телефону Юра скаржився Олi, що з роботою туго й вiн уже сумнiвається, чи хоч на квиток назад заробить.

— А ти наших шукав?

— Ну до чого тут нашi? Ну хто менi нашi? Навiть якщо вони тут є — це ж якiсь уркагани спрацьованi. Я не такий, як вони!

Вiн згадував знайомого, який поїхав у Париж i працює там програмiстом. Згадував однокласника, який замолоду виїхав i працює генетиком. Що я тут роблю, Олю? Не можу знайти роботу на будовi? Чого я взагалi поїхав на будови? Чому я не працюю програмiстом, офiцiйно, я ж людина з вищою освiтою. Я мiг би доучитись, перевчитись. Я ж не роботяга якийсь. Як я став заробiтчанином? Чому я серед латиноамериканцiв i чорних? Я ж не такий, як вони. Ну, знайду я наших — жити з ними у вагончиках чи знiмати одну хату на десятьох? Я не такий, як вони.

— Сергiй останнiм часом ще гiрший став.

— Що там?

— А-а-а, — Оля махнула рукою, хоча Юра не мiг цього бачити.

Не розповiси ж, як Сергiй прямо каже, що ненавидить батька. За що? Виявляється, за те, що батько поїхав. «Ти ж його й доти ненавидiв!», — якось крикнула вона Сергiєвi. — «Радiв, що батько поїде». Й одразу пожалкувала про це. Сергiй закрився в собi.

— Ненавидить мене? — сам запитав Юра.

— У них там зустрiч випускникiв. Бiльшiсть студенти, вiн не хоче йти.

— Хай не йде.

— Та навпаки. Я переконала. Вiн не хотiв на ресторан здавати.

— Чого?

Оля зiтхнула:

— Не хоче з твоїх брати.

— Скiльки там.

— Сто доларiв з кожного.

— Скiльки?!

— Я сказала йому, це мої батьки дали.

— Супер.

— Юр...

— Сто баксiв? Я вкалую, а вони по ресторанах.

— Всi вирiшили.

— Це де таке?

— Що де?

— Де в Бiлому Саду можна здати по сто баксiв за людину? Ну, щоб я знав, як повернуся.

— «Фараон».

— Отой в цеху «Бiлосадмаша»? Круто. Найдорожчий в мiстi.

— Юр...

— Нє, я все розумiю. Я все розумiю. Менi один знайомий вже розповiдав.

— Юр, заспокойся.

— Та чо там.

— Ти вертайся, Юр. Я бачу, як тобi там.

— Я, блiн, на квиток назад заробити не можу, а вони там по «Фараонах».

— Юра! Вiн, до речi, таки в Москву пiдробити їде.

— З якого?

— Власне, хоче собi на щось там заробити. Сам.

— Ой, який молодець. Ну це ж треба.

— Юра.

— Що Юра, що Юра?

— Я казала, треба було, щоб я їхала.

— Бо я у тебе непристосований, да? Супер. Просто супер.

— Юр... Я таки поїду.

— Ще цього бракувало.

— Я ж бачу, як тобi. А менi вже мiсце знайшли.

— О-о-о! Ще одна новина? Ну-ну, Оль, ну-ну?

— Юр... Будь ласка.

Юра вдихнув. Видихнув. Глибоко вдихнув. Повiльно видихнув.

— Кажи.

— Поїду слiдом за своїми, в Iталiю. Машка менi вже мiсце знайшла. Здається, десь у районi Болоньї. Я ж бачу, що тобi не пiшло, я ж тебе не звинувачую. Юр. Чуєш?

Юра мукнув у трубку.

— Я тебе не звинувачую, Юр. Чуєш? Ну, не пiшло. А менi наперед знайшли постiйне мiсце. Чекають у жовтнi.

— I що там?

— За двома бабусями доглядати.

— А вiза?

Оля зiтхнула:

— Турагенство, Машка купила менi тур у Венецiю. З твоїх.

— Уже купила?

— Юра...

— Офiгєть. То ти не радишся. Ти — повiдомляєш!

— Юр. Там якраз акцiя була, треба було зразу...

— Зрозумiло.

— Ну а що робити, Юр? Борги ростуть. Дiтей поступати. Ти не присилаєш.

— Ага. Он значить як.

— Я не звинувачую... Послухай!

— Нi-нi, я все розумiю. Я все прекрасно розумiю. Просто чудово.

— Юр.

— Так. Щоб я не наговорив, давай я завтра подзвоню. А краще через тиждень. Па.

— Юр. Не клади трубку. Юра! Юра. Будь ласка.

Коли Сергiй пiдсiв у вагон забацаного поїзда на Москву, заробiтчани з Захiдної були вже розiгрiтi. В нiс ударив штин пiвсотнi пар чоловiчих нiг. На цiлий вагон було, може, три або чотири жiнки. З них одна провiдниця.

У Сергiя було верхнє бiчне: а треба було брати квиток за пiвтора мiсяцi заздалегiдь, поки цi бруднi заробiтчани не розхапали. Уфф, правду у нас кажуть. Вони там на Захiднiй жадiбнi, вiчно їздять туди, де краще. Тiльки з жадiбностi можна дорослим до такого себе доводити. Брудний вагон, штин. Вдома, в чистотi та при жiнках, не сидиться їм. Добре, що я не такий, як вони всi. Я тимчасово. Поїду на три мiсяцi, гляну на Первопрестольну, пiдроблю, i назад. Довелося з Кокосом помиритися, щоб до його дружбана поїхати. Дружбан iз Хмельницького тезкою виявився. Теж Сергiй.