Артём Чапай - Понаїхали

Gutting закiнчувався о шостiй, i можна повертатися на Конгрес Стрiт. Одного разу о шостiй, коли Юра на ганку школи курив самокрутку, приїхав гондурасець Ельвiн на велосипедi. Ельвiн з його зростом ледве дiставав до педалей, навiть зсунувшись з сiдла на раму.

— Я вже три рази приїжджав. Усе тебе шукав, — сказав Ельвiн. — Нарештi застав.

Юрi захотiлось обiйняти його.

Ельвiн злiз з велосипеда i простягнув руку. Вiн вiдпустив вуса.

— Працюєш?

Юра похитав головою.

— Пiшли до мене, я тут за п'ятнадцять хвилин живу.

Ельвiн вiв велосипед i розповiдав, як вiн iз двома спiввiтчизниками вiдновлює великий будинок на Пiвнiчнiй Гальвес. А поки робота йде, власник дозволив їм жити на мiсцi.

— Вiн морено, але класний.

— Морено?

— Ну... блек. Чорний. Хочеш, приходь iз нами жити.

Юра усмiхнувся, вирiшивши не приймати поспiшних рiшень. Ельвiн спробував переконати його:

— До нас навiть жiнка приходить. Морена. Правда, стара трохи. Але нiчого. Вона все тобi дозволить. Хочеш, у дупу. А хочеш, тобi лиже.

Ельвiн мислив iспанською й перекладав свої думки на погану англiйську.

— I тiльки п'ять баксiв, — сказав Ельвiн.

— Наркоманка, — напiвзапитально сказав Юра.

— Ну, так. Схоже.

Юра вже знав таких. Дно чорного району сидить на креку. Кiлька разiв i йому пропонували дозу, але Юра вийшов з вiку, коли хочеться експериментувати з дурницями. Доза креку в Дев'ятому окрузi — рiвно п'ять баксiв. Звiдси миттєве припущення щодо проститутки.

— I ти з нею що, той?

— Майже щодня, — засмiявся Ельвiн. — I всi ми.

— А як же твої?

Юра запитав без осуду. Проте Ельвiн одразу став агресивно захищатись:

— А що, знаєш, як мене це дiстало? Я тут сам знаєш як живу. Як собака бездомний. А вони там на що мої грошi витрачають? По дискотеках ходять, по барах. Жiнка моя — думаєш, менi друзi не розповiдають? Я ж не тiльки їй дзвоню. Все мiсто все знає, всi сусiди бачать, як вона з iншим ходить.

— Ясно.

— Прийшли, — показав Ельвiн.

Двоповерховий будинок ззовнi не виглядав закинутим. До перил ганку примотанi товстими ланцюгами три велосипеда.

Вони пiднялись одразу на другий поверх по зовнiшнiх сходах. Всерединi — голi сваї. В кухнi електроплитка, кiлька табуретiв зi звалища. В однiй з кiмнат матраци й розкиданi на них шмотки. Один зi спiвмешканцiв Ельвiна шив щось на колiнах. Кивнув Юрi й вiдвернувся. Iнший з похмурим обличчям ремонтував колесо. Юра зрозумiв, що Ельвiн не змiг переконати їх у користi ще одного спiвмешканця. Не те щоб Юра сам дуже хотiв тут жити. Ельвiн класний, дiлиться сигаретами, але говорити з ним особливо нема про що. Як я буду жити з цими латиноамериканцями? Я не такий, як вони.

— Буду заходити. А вечорами я на Конгрес Стрiт, — сказав вiн Ельвiну через годину, коли вони випили по кiлька теплих пив: гондурасцi не мали холодильника.

Повертаючись, Юра побачив на даху великого чорношкiрого дiда. Дiд сидiв на схилi, впираючись у дах кросiвками сорок шостого розмiру, i їв iз ланч-бокса. Вiн стежив очима за тим, як iде Юра, бо бiльше на напiвзакинутiй вулицi нiкого не було. Розморений теплими пивами, Юра помахав йому:

— Need help?

— Since you mentioned it, yeah, — зi спiвочими iнтонацiями вiдповiв чорний дiд.

Так Юра знайшов пiдробiток на вечори й суботу.

Його роботодавця звали Баррi, вiк шiстдесят два роки, зрiст шiсть футiв два дюйми, вага двiстi сорок шiсть футiв, здоров'я немiряно. Працює на двох роботах, бо треба забезпечувати:

— My wife, and my woman, and my other woman, — i Баррi засмiявся несподiвано дзвiнким тенором. Говорив вiн на межi басу й низького баритона.

Коли Баррi злiз iз даху, щоб потиснути Юрi руку, то виявився на голову вищим. Юрина рука зникла всерединi великої долонi Баррi.

Баррi представився так:

— Беррi. Як ягода.

Щоб пояснити думку iноземцю, вiн показав пластикову перепустку з iншої роботи. Там було чорним по бiлому написано Barry, а не Berry.

З восьмої до п'ятої Баррi працював на звалищi металобрухту на автонавантажувачi, подiбні колись випускав «Бiлосадмаш». Пiсля робочого дня на автонавантажувачi Баррi виконував замовлення як тесля. Юра тепер став carpenter's helper, помiчник теслi.

Вони не просто крили дахи, вони їх будували. Баррi дiставав з кишенi блокнот iз кресленнями, з записаними простим олiвцем пiдрахунками: синуси, косинуси.

— Як ти цього навчився?

— Та як? Ходив у carpenter's school. Подумав, що зайва професiя не завадить.

Баррi, пiдрахував Юра, працював шiсть днiв на тиждень, у середньому з сьомої тридцять ранку до восьмої тридцять вечора. При цьому Юра, який працював лише вечорами, ледве встигав за старшим на двадцять рокiв Баррi. Невдовзi Юра знав англiйською десятки слiв, якi нiколи не знав рiдною мовою. Вiн уже й ранiше думав про shingles або sheetrock, не перекладаючи, а тепер подавав Баррi пилу seesaw чи пилу square saw, добре розрiзняючи їх функцiї, але уявлення не маючи, як вони називаються по-нашому. Pliers, pop my line, tar paper, two two by fours. Юра приносив дошки, примiряв вiдрiзи, брав iнструмент, рiзав руберойд, захекувався, пiтнiв i думав, що якось Баррi не вписується в його уявлення про лiнивих негрiв.