Артём Чапай - Понаїхали

Заправцi присутнiсть мексиканцiв вигiдна: сюди заїжджають пiдрядники, бiльше нiхто бiля будмаркета й не заправляється. А мексиканцi за день сидiння куплять i сигарет, i кави, а то й поїсти, а то й пива. Магазинiв поряд нема.

Ельвiна кiлька гондурасцiв знали, але давно бiля Lowe's не бачили. Мабуть, знайшов тривалий пiдряд. Може, навiть постiйну роботу. Де вiн, не знали.

На парковку зарулив червоний пiкап, i гондурасцi кинулися навперейми:

— Hey, vot you need?

Теж своєрiдний москоу iн'яз, усмiхнувся Юра й пiшов слiдом. Навколо червоного пiкапа утворився стриманий натовп. Нiхто не хотiв надто напирати, але коло загрозливо звужувалось. Юра скромно тримався на краю натовпу, що оточив машину.

Водiй вiдкрив вiкно й недбало показав три пальцi.

— Sheetrock? Shingles? Concrete? — допитувались робiтники.

— Gutting, — сказав водiй.

Мексиканцi одразу мовчки вiдiйшли до своїх мiкроавтобусiв. Троє гватемальцiв полiзли в кузов. Машина вiдчалила. Натовп розпався на групки.

— Ей, — гукнув Юрi довгий похмурий гватемалець.

Юра пiдiйшов.

— Ти дахи крив колись? — знизивши голос, запитав гватемалець. Вiн насуплено дивився Юрi в ноги.

— Нi, — признався Юра. Цьому можна, не роботодавець.

— Все одно, — гватемалець не пiднiмав погляду вище рiвня колiн. — Як приїжджають машини, пiдходь ближче. Тебе першого вiзьмуть: ти бiлий. Кажи, що все вмiєш. А я з тобою.

Сумнiвний план. Але через пiвгодини, пiсля десятка машин, спрацював.

Юру завжди вiдтискали: вiн не вмiв штовхатись. Але Юра був на голову вищий за латиноамериканцiв, i його помiтили.

— Ей! Ти! Дахи криєш?

З пiкапу на нього дивився чоловiк з сивою цапиною борiдкою й почервонiлою на сонцi шкiрою. Не звертаючи уваги на натовп, чоловiк поманив Юру.

— Та ясно, — сказав Юра.

Сива Борiдка, видно, почув сумнiв у його голосi. Вiн подивився на Юру маленькими сiрими очима:

— Точно? Бо менi в Батон Руж треба. And it's a loooong drive to Baton Rouge. Дааааалеко їхати.

— Скiльки? — перевiв розмову Юра.

— Дванадцять.

— Н-ну, — Юра вдав, нiби вагається. — Тiльки я з напарником.

— Як хочеш.

Цапина Борiдка здивувався, що напарником бiлого виявився латиноамериканець, але показав великим пальцем: обом у кузов.— Дванадцять баксiв за годину! — розширив очi Юра, коли водiй рушив.— За руфiнг платять вiд площi, — похмуро сказав гватемалець. — Ну але нехай.

Вони проїхали недалеко: вилiзли пiд Lowe's i завантажили повний причеп shingles, листовим матерiалом, яким тут крили дахи: лицьовий бiк нагадував шершавий асфальт, а зворотнiй — щiльну чорну гуму.

— Я тобi покажу, що робити, — сказав гватемалець, дивлячись на дно кузова. — Хоч би цей не зрозумiв, що ти новачок.

Було вже тепло. Зазеленiли дерева. Їхати у вiдкритому пiкапi дуже приємно. Юра курив i дивився на болота пiд хайвеєм. Свiтило сонне сонце.

Сива Борiдка висадив їх бiля акуратного будиночка. Стриженi газони. Поливалки. Стриженi кущики. Акуратнi парканчики висотою до колiна. Чистенько. Над нами шумлять на вiтрi високi дерева, вкритi свiжим юним листям. Здається, це платани, задер голову Юра. Обвiв поглядом райончик. Що не так? Що шкребе зсередини? А! Будинки не облупленi, дахи не проваленi, дерева не поваленi, електричнi дроти цiлi, не захаращенi тротуари, нема запустiння — на вiдмiну вiд тих районiв Нового Орлеану, до яких Юра звик.

Цапина Борiдка видав їм iз гватемальцем складану драбину, молотки, цвяходери. Коробка коротких цвяхiв iз широкими лискучими голiвками.

— Я назад у Новий Орлеан, я сам звiдти, тут лише пiдряд. Ви до п'ятої закiнчите? — запитав Сива Борiдка, звертаючись виключно до Юри.

Юра озирнувся на напарника. Той кивнув. Юра кивнув наймачевi.

— Будете халтурити, бiльше не вiзьму, — попередив Сива Борiдка, розвернув пiкап i поїхав.

Юра й похмурий гватемалець приставили драбину. Занесли на дах кожен по пачцi шинглiв. Несучи шингли на одному плечi по драбинi, доводилось обережно балансувати. Пачки важили по п'ятдесят фунтiв, кожна довга й тонка, шингли згинались i пружинили, передаючи коливання на металеву драбину, яка теж ледь згиналась i пружинила пiд ногами.

Дах поверх дощок уже встелили чорним тонким просмоленим папером. Tar paper легко рветься, тому ступати слiд обережно, щоб не потягнути вниз по схилу.

Гватемалець показав Юрi, як криють дах шинглами. Нiчого хитрого. Починаєш знизу. Накладаєш смугу завдовжки два фути паралельно до краю, щоб на пiвдюйма звисала. Прибиваєш п'ятьма цвяхами. Або трьома, якщо хочеш схалтурити й працювати швидше. Накладаєш наступну смугу шинглу впритул до першої, тук-тук-тук, наступна, тук-тук-тук, наступна, входиш у ритм, гватемалець забивав кожен цвях одним ударом молотка, викладаєш цiлий ряд — i починаєш наступний ряд, за принципом шашок, щоби шов мiж шинглами припадав на середину в наступному ряду, тук-тук-тук, наступний, тук- тук-тук, бачиш, на шинглi позначка, який має бути напуск, дюйма чотири, i вода нiколи не просочиться, тук-тук-тук, наступний, але так ми закiнчимо надто швидко, тук-тук-тук, наступний, а нам платять погодинно, тук-тук-тук, я просто показую, як це легко...