Артём Чапай - Понаїхали

— Ясно, ясно. Давайте повернемося до справи. Поки ви працювали вантажником, на вас не нападали?

Сохель зробив паузу:

— Нi. Але...

— То, може, це через бiзнес?

— Отi хлопцi? А їхнi крики?

— Ну...

— Нi, я бачив їхнi обличчя. Вони...

Сохель зупинився i з сумнiвом подивився на слiдчого.

— Добре, добре, — заспокiйливо сказав Хрипун. — Ви можете їх описати?

Коли Сохель пiшов, Мiша захихотiв:

— Класний вiршик, треба буде запам'ятати.

Хрипун подумав, що про кавоварку у нього не питатиме. Сам купить. Вiн заплющив очi i став, доволi сильно натискаючи, масувати повiки.

— Тобi бiляш купити? — запитав Мiша. — Бо я йду.

Хрипун похитав головою. Як цей Сохель мене втомив. Зараз Мiша пiде, хоч тихо стане.

— I що ти думаєш? — запитав Мiша.

— У планi?

— Ну. Будеш розвивати тему, що чурку побили за чорну жопу?

— Та фiг. Ти iнтерв'ю мiнiстра дивився? У нас у країнi нема расизму. Значить, нема.

— Правильно. Побили чурку неруську, ну й побили. Навiть не покалiчили. Свої своїх не менше мудохають. У мене є справа одна, я розповiдав? Там, карочє, дятел один найняв братiв-макоїдiв з Моцарта, ну тих самих. Щоб макоїди за пару доз соломки побили ларьок його конкурента, бо конкурент йому ларьок своїм ларьком закрив. А брати-макоїди виявились такими дистрофiчними, що конкурент їх обох...

Хрипун подивився на Мiшу. Як же тисне у скронях. Йди вже по свiй бiляш. Куплю дешеву кавоварку.

У березнi волонтери органiзували мiкроавтобус у Вашингтон на акцiю проти вiйни в Iраку. Юра як суперволонтер отримав безкоштовне мiсце. Коли ще вiн побуває у Вашингтонi? Юра вiдпросився на двi змiни з роботи, а ще два днi припало на понедiлок i вiвторок, вихiднi.

Коли вiн повернувся i прийшов у Блюз Бар, новий молодий бармен саме чистив пiд нiгтями кiнчиком шпильки. Цього бармена взяли замiсть Лори.

— Так ми ж iншого дормена взяли, — сказав вiн, не пiднiмаючи очей на Юру.

Бармен зосередився на шпильцi й нiгтях.

Сiрий алкоголiк, який п'яним чiплявся до клiєнтiв та якому Юра пророкував недовгу кар'єру, теж пересидiв Юру. Й Лори нема. Блюз Бар уже не той, нi, вже не той. Дорогою додому Юра в деталях уявляв сивого чоловiчка, власника, який рекламував себе як бiлого Луї Армстронга, i в не менших деталях уявляв, як запихає цього маленького чоловiчка в холодильник iз холодною гнилизною й залiплює дверцята срiблястою стрiчкою.

А на Конгрес Стрiт виявилося, що поки Юри не було, кучерявi волонтерки вигнали Ельвiна, який завжди дiлився останньою сигаретою.

— Ми їм казали: тут не притулок для бездомних. Я не знаю, де вони, — знизала плечима кучерява органiзаторка.

«Їм» — це Ельвiну та двом його спiввiтчизникам, якi прийшли на Конгрес Стрiт, почувши про безкоштовне житло й обiд. Вигнали всiх разом.

— Ми все розумiємо, — сказала Юрi дiвчина. — Всiм треба працювати. Але тут волонтерський центр.

Ельвiн пропускав менше волонтерського gutting, нiж Юра. Просто Ельвiн був надто добрий i привiв спiввiтчизникiв. Юра не мiг позбутися почуття, що його залишають тому, що вiн бiлий, а Ельвiна з iншими «мексиканцями», не розбираючись у їхнiх гондурасах, вигнали як типових трудових мiгрантiв. Юра з його гагарiнською усмiшкою, книжками пiд пахвою та бiлою шкiрою для Нового Орлеану виявився заробiтчанином нетиповим, i дiвчата-органiзаторки вважали його радше авантюристом.

Залишившись без роботи, Юра пiшов на заправку бiля будiвельного супермаркета Lowe's. П'ятнадцять хвилин пiшки вiд дому, через напiвпорожнi невiдбудованi квартали. Тут завжди тусили кiлька десяткiв латиноамериканцiв. Юра завдяки Ельвiну вже знав, що бiльшiсть тих, кого мiсцевi збiрно називають мексиканцями — iз Гватемали та Гондурасу. Справжнi мексиканцi у натовпi, який шукав роботи, виявились якраз елiтою. Вони працювали цiлими бригадами, як нашi з Прикарпаття десь у Москвi. Мексиканцi бiля Lowe's мали власнi мiкроавтобуси й весь необхiдний iнструмент, i бралися тiльки за великi проекти: перекрити цiлий дах, обшити гiпсокартоном цiлий будинок, а то й побудувати новий. Брали попроектно.

Рештi залишалася хiба що поденка. Крiм гондурасцiв, тут було кiлька бомжуватих чорних i двоє алкоголiчного вигляду бiлих. Поденна робота: iнструмент дає власник, наймає на день-два-три, платить погодинно. А потiм — гуляй, Хуан. Чи Джон. Чи Yuri, like Gagarin.

Першi рази Юра лякався кожної бiло-чорної полiцейської машини.

— Та не парся, — усмiхнувся лiтнiй мексиканець-бригадир iз вусами, як у Емiлiано Сапати.

У бригадировi було щось батькiвське. Вiн поклав руку Юрi на плече. Простi копи, пояснив вiн, не мають права перевiрити вiзу чи дозвiл на роботу. Паспорт є? Нiчого не порушуєш? А ти нiчого не порушуєш. Сидiти тут менеджер заправки дозволяє.