Артём Чапай - Понаїхали

— Отак їдеш в автобусi, — казав Ельвiн, — а вiн до тебе пiдходить. I тiльки пальцем: виходь.

Ельвiн показав одним пальцем, очима й ледь помiтним кивком голови: на вихiд.

— I ти виходиш на зупинцi. А там iще двоє чи троє. Й ти йдеш iз ними у провулок, i вiддаєш їм усе, що маєш. Iще й радiєш, що не прирiзали.

— Чого ж ти виходиш? Їхав би собi в автобусi. Там люди.

— Е-е-е, — сумно усмiхнувся Ельвiн. — Нiчого ти не розумiєш.

Юра промовчав. У кутку кухнi стояв двометровий холодильник. З нього розносити будинок i почнемо.

Ельвiн зiтхнув:

— От як ти можеш не вийти з автобуса? Ти ж не знаєш. А може, їх в автобусi п'ятеро. Витягнуть тебе i тодi точно завалять. Або вiн подзвонить, i тебе на кiнцевiй зустрiнуть. Або в мiстi потiм знайдуть. Чи ще гiрше. Сiм'ю твою.

— М-да.

— I цiла країна мiж такими подiлена. Воюють мiж собою.

У нас такого навiть у дев'яностi не було, подумав Юра. Мiж собою воювали, тепер теж мiж собою країну подiлили, олiгархами й полiтиками стали, але хоч звичайних людей не чiпали. Якщо не на базарi працював, — тебе це все мало й обходило. А у Ельвiна в його Гондурасi... Мабуть, подумав Юра, все-таки ту країну назвали Гондурасом, ту.

Ельвiн iз Юрою пiдiйшли до холодильника, оглядаючи фронт робiт. Холодильник на половинi висоти вкривала смуга засохлої пiни.

— Давай на бiк його, — хекнув Юра.

Вони стали нахиляти холодильник, але невдало. Дверцята вiдчинились, i зсередини хлюпнула застояна з минулого року вода, а в нiй зогнилi продукти. Юра встиг вiдскочити, а Ельвiну захлюпало ноги по колiна.

— Буеее! — закричав Юра.

Сморiд ударив такий, що вони вiдступили пiд протилежну стiну.

— Давай duct tape, — пробурмотiв Ельвiн, закриваючи нiс рукавом.

Юра про всяк випадок одягнув маску, що висiла на шиї. Пiшов надвiр до тачки з iнструментами. Узяв duct tape, щiльну срiблясту iзоляцiйну стрiчку. Пiшов назад у будинок. Затримав дихання перед тим, як зайти в кухню. Показав Ельвiну одним пальцем, очима й ледь помiтним кивком голови: зачиняй. Разом вони зачинили дверцята холодильника, при цьому Юра не вберiгся, i частина гнилi хлюпнула йому на руку. Вiн вiдчув липкiсть i холод, але без паузи став вiдмотувати срiблястий скотч, щоб залiпити дверцята холодильника, перш нiж закiнчиться повiтря в легенях.

Пiсля цього треба було термiново вийти надвiр, на сонечко, i перекурити.

— Ну i робота, — сказав Ельвiн, пропонуючи Юрi зi своєї пачки червону мальборо.

Юра взяв сигарету. Ельвiн прикурив йому. Юра затягнувся, вiдчуваючи, як мiцний теплий дим, хе-хе, приносить користь його легеням. Осушує їх вiд того, чим Юра дихав щойно.

Ельвiн прикурив i собi.

— Я б таке за грошi не робив, — сказав Ельвiн.

— А чим ти взагалi займаєшся?

— Руфiнг.

— Руфiнг? — Юра пожвавився. — А вже сезон?

— Так.

— Слухай, вiзьми й мене! А скiльки платять?

— Десять за годину. Це якщо без своїх iнструментiв.

— Круто.

— Нi, це не круто. Якщо зi своїм iнструментом — береш не погодинно, а за квадратний фут. Оце круто.

Юра замислився.

Вони докурили.

— Добре, потягли, — сказав Ельвiн.

Вони зiтхнули, повернулися всередину i стали штовхати лежачий холодильник по вкритiй набухлим паркетом пiдлозi, залишаючи за собою широкий фарватер серед гiпсокартонної крихти та гнилих ганчiрок. У холодильнику хлюпало й булькало. Мiсцями вiн зачiпався за дошки паркету, й доводилося пiдважувати його зiгнутим буквою S ломиком. Найскладнiше було проходити дверi та повороти.

— Я бачу свiтло в кiнцi тунелю! — крикнув Юра, коли за двома поворотами коридору з'явилися вхiднi дверi.

За три метри до виходу змоклий паркет стояв дибки, гiрським хребтом. Юра з Ельвiном, крекчучи, пiдважували холодильник, щоб вiн перевалив через паркетний хребет. У холодильнику булькало.

— Через терни до зiрок, — сказав Юра.

Вiн сказав це крiзь зуби й по-нашому, бо пояснювати культурнi конотацiї ламаною англiйською було б надто довго, та й усе одно Ельвiн не зрозумiв би.

Нарештi доштовхавши до дверей, вони скинули холодильник надвiр з метрової висоти: дерев'яний ганок пiдгнив, i його розiбрали, щоб не провалитися. Упавши, холодильник глухо булькнув. Юра стримав блювотний рефлекс.

— Давай зразу останнiй ривок, а вже тодi покуримо, — сказав Ельвiн.

Вони спустилися до холодильника. Зi шпарини мiж дверцятами й корпусом сочилася гнилизна. Вони звiльнили ручну тачку вiд iнструментiв. Ельвiн, який попри маленький зрiст i худорлявiсть виявився сильнiшим, пiдлiз пiд холодильник i, як атлант, узяв його край на плечi. Юра пiдставив тачку. Довго i нудно, штовхаючи холодильник знизу та ривками пiдтягуючи тачку, вони з Ельвiном тягли холодильник на тротуар. За правилами, встановленими мiстом пiсля повенi, мотлох треба залишати вздовж дороги, щоб його прибрав комунальний смiттєвоз.