Пауло Коэльо: Брида

Тому ті кілька ритуалів, що описані в «Бриді», нічим не відрізняються від ритуалів, які практикувалися протягом століть Традицією Місяця, особливою традицією, що вимагає великого досвіду й практики. Виконувати такі ритуали, не маючи перед собою певної мети, небезпечно, не потрібно й не рекомендується, бо це може завдати шкоди Духовному Пошуку.

Пауло Коельйо

Не один вечір ми просиділи в одній із кав’ярень у Лурді. Я, паломник, який вирушив на прощу до священного міста Рим і мусив іти ще багато днів у пошуках свого Дару. І вона, Брида О’Ферн, яка допомогла мені пройти частину моєї дороги.

В один із тих вечорів я вирішив запитати в неї, чи була вона схвильована, коли увійшла до одного абатства у формі зірки, що лежить на дорозі, якою ідуть утаємничені, коли перетинають Піренеї.

– Я ніколи там не була, – відповіла вона.

Я здивувався. Адже вона вже володіла Даром.

– Усі дороги ведуть до Рима, – сказала Брида, застосувавши давнє прислів’я, щоб сказати мені, що Дар у своїй душі можна розбудити де завгодно. – Я пройшла свою дорогу до Рима в Ірландії.

Під час наших наступних зустрічей вона розповіла мені історію свого пошуку. Коли вона закінчила свою розповідь, я запитав, чи можна мені записати все те, що я від неї почув.

Спершу вона погодилася. Але потім щоразу, коли ми зустрічалися, вона висувала якесь заперечення. То просила замінити прізвища й імена причетних осіб, то запитувала, які люди читатимуть те, що я напишу, та як вони реагуватимуть на прочитане.

– Звідки мені знати, – відповів я. – Але думаю, ти створюєш проблему не через це.

– Ти маєш рацію, – сказала вона. – Проблема в тому, що це дуже особистий досвід. Я не певна, що він буде комусь корисним.

Це ризик, на який ми тепер ідемо обоє, Бридо. В одному з анонімних текстів Традиції говориться, що люди поділяються на дві категорії: одні будують, інші вирощують. Будівничі можуть згаяти довгі роки, виконуючи своє завдання, але рано чи пізно вони завершують свою справу. Після цього зупиняються й залишаються між своїми чотирма стінами. Життя втрачає для них сенс, коли вони закінчують будівництво.

Але існують ті, хто не будує, а вирощує. Цим людям часто доводиться потерпати від негоди, від посухи, й відпочивають вони рідко. Але, на відміну від будівлі, сад ніколи не перестає зростати. І хоч він вимагає дуже великої уваги від садівника, також перетворює його життя на грандіозну й цікаву пригоду.

Садівники добре знають одне одного, бо їм відомо, що в історії кожної рослини віддзеркалюється розвиток усієї землі.

Ірландія. Серпень 1982 – березень 1984 року

– Я хочу навчитися магії, – сказала дівчина.

Маг подивився на неї. Вилинялі джинси, блузка й зухвалий вираз, який має звичай напускати на себе чи не кожна сором’язлива людина. «Я, мабуть, удвічі за неї старший», – подумав він. Та, незважаючи на це, він знав: перед ним стоїть його Інша Частина.

– Мене звати Брида, – провадила дівчина. – Пробачте, що відразу не відрекомендувалася. Я дуже довго чекала цієї миті й хвилююся набагато більше, ніж думала.

– А навіщо тобі магія? – запитав він.

– Щоб знайти відповіді на кілька запитань, які поставило переді мною життя. Щоб пізнати таємні сили. І щоб навчитися подорожувати в минуле та майбутнє.

Вона не перша прийшла до нього в ліс із таким проханням. Колись він був дуже відомим і шанованим Наставником Традиції. Він був узяв кількох учнів і вірив у те, що світ зміниться, якщо він змінюватиме тих, хто до нього приходив. Але потім він припустився помилки. А Наставникам Традиції помилятися не дозволено.

– А тобі не здається, що ти надто молода?

– Мені двадцять один рік, – сказала Брида. – Якби я захотіла навчитися балетних танців, мені сказали б, що я вже надто стара.