Пауло Коэльо - Брида

«Він сказав мені, це буде мій перший урок», – несподівано пригадала Брида. Сила, яка оберігала її, була з нею, бо вона вірила в неї. Вона відчула втому після стількох годин напруги. І знову розслабилася, з кожною хвилиною відчуваючи себе більш захищеною.

Вона має віру. А віра не дозволить їй знову уявляти, що ліс кишить скорпіонами та зміями. Віра підказує їй, що її янгол-охоронець не спить і пильно оберігає її.

Вона знову прихилилася до скелі й сама не помітила, як заснула.

Коли прокинулася, був день і сонце осявало все навкруги. Вона трохи змерзла, її одіж була брудною, але душа раділа. Вона перебула всю ніч у лісі, сама-одна.

Пошукала поглядом Мага, хоч і знала, що не побачить його. Він, певно, блукає лісом, намагаючись «увійти в контакт із Богом» і, можливо, також запитує себе, чи та дівчина, яка прийшла до нього учора ввечері, знайшла в собі мужність засвоїти перший урок Традиції Сонця.

– Я дещо довідалася про Темну Ніч, – сказала вона, звертаючись до лісу, який тепер мовчав. – Я довідалася, що пошук Бога – це Темна Ніч. Що Віра – це Темна Ніч. А що тут зрештою дивного. Кожен день для людини – як темна ніч. Ніхто не знає, що з ним станеться наступної хвилини, але навіть за таких обставин люди йдуть уперед. Бо вони мають Віру.

А може, вони просто не розуміють, яку таємницю приховує в собі кожна наступна мить. Але це не має щонайменшої ваги – важливо знати те, чого навчилася вона.

Що кожна мить життя формується вірою.

Що вона сама може населити її або зміями та скорпіонами, або силою, яка її захистить.

Що віру годі пояснити, бо вона – Темна Ніч. І тільки від неї залежить, прийняти її чи ні.

Брида подивилася на годинник і побачила, що вже не так рано. Їй треба встигнути на автобус, проїхати три години й вигадати якісь переконливі пояснення для свого коханого. Адже він ніколи не повірить, що вона провела ніч сама-одна в лісі.

– Традицію Сонця опанувати нелегко! – прокричала вона, звертаючись до лісу. – Мені самій доведеться стати для себе Наставницею, а я сподівалася зовсім на інше!

Вона подивилася згори вниз, побачила далеке село, подумки прокреслила свій шлях через ліс і рушила туди. Але спершу знову обернулася до скелі й прокричала весело і розкуто:

– Я хочу ще одне вам сказати. Ви чоловік дуже цікавий!

Обпершись спиною на стовбур старого дерева, Маг побачив, як дівчина зникла в лісі. Він знав про її страх і чув, як вона кричала вночі. Була мить, коли він хотів підійти до неї, обняти її, захистити від страху, сказати, що їй не треба кидати такий виклик силам природи.

Але він радий, що так не зробив. І гордий, що ця дівчина, навіть із притаманною молодій людині розгубленістю, гідна бути його Іншою Частиною.

У центрі Дубліна є книгарня, де продають найвідоміші трактати з окультних наук. Про цю книгарню ніколи не писали ані в газетах, ані в журналах – люди приходять сюди за рекомендацією інших, і книгар задоволений, бо його публіка складається з покупців добірних і добре обізнаних в уподобаній темі.

Але навіть за таких обставин у книгарні завжди повно людей. Брида наслухалася про неї чимало, тому дістала адресу у викладача курсу астральних подорожей, який відвідувала. Одного вечора, після роботи, пішла туди й була зачарована книжками й атмосферою, що там панувала.

Згодом вона завжди, коли мала вільний час, ходила туди подивитися на книжки – лише подивитися, бо всі вони були завезені з-за кордону й дуже дорогі. Вона мала звичай гортати їх одну за одною, роздивляючись малюнки та символи, які знаходила в окремих томах, й інтуїтивно відчуваючи, як пульсує все це знання. Вона стала набагато обережнішою після досвіду, пережитого з Магом. Іноді вона навіть дорікала собі за те, що наважується прилучатися лише до того знання, яке могла зрозуміти. Відчувала, що втрачає щось дуже важливе в цьому житті, що в такий спосіб її досвід весь час повторюватиметься. Але їй бракувало мужності змінитися. Їй треба було знати той шлях, яким вона йде; тепер, коли вона пізнала Темну Ніч, вона знала, що не хоче просуватися вперед, заглиблюючись у неї.

І хоч не раз вона бувала дуже невдоволена собою, не вважала можливим вийти за власні межі.

Спілкуватися з книжками було набагато безпечніше. На полицях стояли перевидання трактатів, написаних сотні років тому, – мало хто наважувався сказати щось нове в цій галузі. І, здавалося, таємне знання всміхається з цих сторінок, далеке й відсутнє, глузуючи з людей, що марно намагаються нарешті відкрити його з кожним наступним поколінням.