Пауло Коэльо - Брида

– Карти в тебе під рукою? – запитала Вікка, несподівано урвавши розповідь про проблеми водогону в старовинних будинках.

Здивована Брида відповіла ствердно. Вікка попросила, щоб вона розіклала карти на столі, а потім вона навчить її, як можна з’ясувати, прийде чи не прийде до неї завтра водопровідник.

Брида, ще більше здивована, зробила так, як їй було звелено. Розіклала на столі карти і дивилася на них неуважно, чекаючи подальших інструкцій з протилежного кінця телефонної лінії. Її рішучість пояснити, чому вона не зможе прийти, потроху розвіювалась.

Вікка говорила без упину, і Брида постановила собі терпляче вислухати її до кінця. Можливо, їй пощастить подружитися з нею. Тоді, можливо, Вікка стане толерантнішою і навчить її простішого методу опанування Традиції Місяця.

Тим часом Вікка нанизувала подію на подію, тему на тему й, виливши своє обурення з приводу недбалості ледачих слюсарів-водопровідників, стала переповідати свою сьогоднішню розмову з управителькою будинку і про те, як вони посварилися, бо так і не змогли дійти згоди, яку платню треба давати консьєржу. Цю важливу інформацію вона доповнила розповіддю про пенсії, що їх отримують мешканці їхнього дому.

Брида відповідала на цей потік думки схвальним підтакуванням. Вона погоджувалася з усім, що казала співрозмовниця, але вже не сприймала жодного її слова. Смертельна нудьга опанувала її; дивне базікання тієї жінки про водопровідників, консьєржів та мешканців у таку ранню годину було однією з найнудніших розповідей, які вона будь-коли вислуховувала. Вона намагалася бодай якось розважити себе, ковзаючи поглядом по картах, розкладених на столі, пильно придивляючись до дрібних деталей, яких не помічала раніше.

Вряди-годи Вікка запитувала, чи вона її слухає, і Брида відповідала, що так, слухає. Але її розум був десь далеко, він подорожував там, де вона ніколи раніш не бувала. Кожна деталь, помічена в картах, здавалося, заводила її все далі в цю подорож.

Зненацька, як людина, що поринає в сон, Брида помітила, що вона вже не слухає співрозмовницю. Якийсь голос, голос, що, здавалося, лунав десь усередині неї – хоч вона й знала, що він лунає зовні, – нашіптував їй: «Ти розумієш?» – «Розумію», – відповідала Брида. «І справді, розумієш», – підтверджував таємничий голос.

Проте все це тепер не мало ніякої ваги. Карти таро, розкладені перед нею, зараз показували їй фантастичні сцени: чоловіки в самих настегенних пов’язках, із засмаглими на сонці тілами й намащені олією; декотрі були в масках, схожих на величезні риб’ячі голови. Хмари дуже швидко бігли в небі, й здавалося, що все перебуває в набагато швидшому русі, аніж за нормальних обставин, і сцена незабаром змінилася на майдан, оточений монументальними будівлями, де кілька дідів відкривали якісь таємниці кільком хлопчикам. В очах дідів був вираз розпачу й поспіху, так ніби якесь дуже давнє знання перебувало під загрозою безповоротної втрати.

«Додай сім до восьми, і ти матимеш мій номер. Я демон, я підписав книгу», – сказав хлопець у середньовічному одязі, коли сцена змінилася на видовище якогось свята.

Декотрі чоловіки та жінки весело сміялися і здавалися п’яними. Потім Брида побачила перед собою храми, що стояли на скелях над морем, а небо затягнули чорні хмари, з яких вилітали осяйні смуги блискавок.

Перед нею виникли двері. Важкі двері, схожі на браму давнього замку. Двері наближалися до неї, і вона відчула, що скоро зможе відчинити їх.

«Повернися звідси», – промовив голос.

– Повернися, повернися, – сказав голос у телефонній слухавці.

Голос Вікки. Брида була роздратована, адже та відволікла її від дивовижного і фантастичного видіння, щоб повернути до розмови про консьєржів та слюсарів-водопровідників.

– Зачекайте хвилину, – відповіла вона й доклала всіх зусиль, щоб повернути ті двері, але видіння розвіялося, зникло з її уяви.

– Я знаю, що з тобою було, – сказала Вікка.

Брида була майже шокована, приголомшена від подиву. Вона не розуміла, що з нею відбувається.

– Я знаю, що ти бачила, – повторила Вікка у відповідь на мовчання Бриди. – Не бійся, я більше не розповідатиму тобі про слюсаря-водопровідника. Він приходив на минулому тижні й усе полагодив.

Перед тим як покласти слухавку, вона сказала, що чекає її на домовлену годину.

Брида поклала слухавку, не попрощавшись. Вона ще довго стояла, втупивши погляд у стіну своєї кухні, а тоді її опанували конвульсивні ридання, і прийшла полегкість.