Пауло Коэльо - Як течія річки [збірник]

– Навпаки, – сказав Сент-Екзюпері. – Він знав, що найкращий спосіб інвестувати гроші – це роздати їх людям. Завдяки цьому він здобув пошану своїх земляків, які допоможуть йому знайти роботу. Зрештою, лише той, кому щастить, може бути таким щедрим.

Протягом останніх п’ятнадцятьох років я пережив тільки три захоплення, але то були захоплення, що поглинали все моє єство, захоплення того виду, коли ти читаєш усе, що трапляє тобі під руку, не можеш утриматися, щоб постійно не говорити про це, шукаєш людей, що мають ту саму пристрасть, засинаєш і покидаєшся, думаючи про це. Першим моїм захопленням було, коли я купив комп’ютер, назавжди покинувши друкарську машинку й відкривши ту свободу, яку він мені дозволяв (я тепер пишу в французькому містечку за допомогою апарата, який важить менше, ніж півтора кілограми, вміщує в собі десять років мого професійного життя, і знайти в ньому я можу що завгодно менш як за п’ять секунд. Другим захопленням став Інтернет – ця бібліотека вже тоді була більшою, аніж найбільша зі світових бібліотек.

Проте третє моє захоплення не мало нічого спільного з технологічним прогресом. Ідеться про… стрільбу з лука. У юності я прочитав неймовірно цікаву книжку «Дзен у лицарському мистецтві лучника» Е. Геррігела (видавництво «Пенсаменто»), де автор розповідав про свої духовні досягнення, пов’язані з цим спортом. Ідея перебувала в моїй підсвідомості до того дня, коли в Піренеях я познайомився з лучником. Ми з ним поговорили, він позичив мені своє приладдя, і відтоді я вже не міг жити, не тренуючись у стрільбі з лука майже щодня.

У Бразилії я влаштував стенд для стрільби у своєму помешканні (із тих, які можна прибрати за п’ять хвилин, коли приходять гості). У французьких горах я щодня виходив тренуватися, й ця практика двічі закінчилася для мене лікарняним ліжком: я застудився, коли дві години стріляв із лука при температурі мінус шість градусів, а пізніше я розтягнув руку і лише завдяки сильним анальгетикам зміг взяти участь у Світовому економічному форумі в Давосі.

Що ж так приваблює в практиці стрільби з лука – зброї, якою люди користувалися ще за тридцять тисяч років до Різдва Христового? Той-таки Геррігел, який розбудив у мені цю пристрасть знав, про що він говорить. Наведу кілька уривків із його книжки «Дзен у лицарському мистецтві лучника» (ці поради можна застосовувати також у різних ситуаціях повсякденного життя):

Коли ти натягуєш тятиву, усю свою силу приклади там, де її треба застосувати; заощаджуй свою енергію, навчися (за допомогою лука), що для того, аби чогось досягти не треба докладати надзусилля, треба лише зосередити його на своїй меті.

Мій учитель дав мені дуже тугий лук. Я запитав у нього, чому він починає навчати мене так, ніби я вже професіонал. Він відповів: якщо ти почнеш із легкого, ти будеш не готовий до великих випробувань. Краще відразу знати, які труднощі траплятимуться на твоєму шляху.

Протягом тривалого часу я натягував тятиву, але мені не щастило зігнути лук, аж поки одного дня вчитель навчив мене застосовувати вправу дихання, й усе стало легким. Я запитав, чому він так довго барився, перш ніж виправити мою помилку. Він відповів: «Якби на самому початку я навчив тебе застосовувати дихальні вправи, ти вирішив би, що вони непотрібні. А тепер ти повіриш у те, що я тобі кажу й практикуватимешся дуже серйозно. Той, хто вміє навчати, діє саме так».

Хвилина, коли ти випускаєш стрілу, настає інтуїтивно, але спочатку ти повинен добре вивчити лук, стрілу та мішень. Досконала діяльність, коли доводиться долати виклики життя, теж відбувається інтуїтивно; проте ми можемо нехтувати техніку лише після того, як опануємо її досконало.

Через чотири роки, коли я став спроможний підкоряти собі лук, учитель мене привітав. Я був задоволений і сказав йому, що пройшов уже половину шляху. «Ні, – відповів учитель. – Щоб не потрапити в жодну зі зрадливих пасок, ліпше вважати, що ти пройшов середину шляху тоді, коли ти вже подолав його на дев’яносто відсотків».

УВАГА! Застосування лука зі стрілою становить небезпеку, й у деяких країнах (як, наприклад, у Франції) він класифікується як зброя, тому для того, щоб його застосовувати треба мати спеціальний дозвіл і тренуватися лише у визначених місцях.

Я сидів за одним столом із католицьким священиком і молодим мусульманином. Коли підійшов офіціант із тацею, кожен щось собі взяв, крім мусульманина, який дотримувався посту, приписаного Кораном.