Пауло Коэльо - Як течія річки [збірник]

Дякуємо за те, що ви показали, яку загрозу становить Саддам Хусейн. Мабуть, багато з нас забули, що він застосував хімічну зброю проти свого народу, проти курдів, проти іранців. Хусейн є кривавим диктатором, одним із найяскравіших символів зла в сьогоднішній день.

Проте це не єдина послуга, за яку ми вам дякуємо. Протягом перших місяців 2003 року ви, пане, показали світові багато важливих речей, і за це заслуговуєте на нашу вдячність.

Тому, пригадавши вірш, який я вивчив у дитинстві, хочу сказати, що я вам вельми вдячний.

Дякую вам за те, що ви всім показали: турецький народ та його парламент не продаються навіть за двадцять шість мільярдів доларів.

Дякую, що ви показали світові, яка глибока прірва існує між рішенням правителів і бажанням народу. І ви ж таки зробили очевидним, що ані Хосе Марія Аснар, ані Тоні Блер не надають найменшої ваги й не мають найменшої пошани до людей, які віддали за них свої голоси. Аснар ігнорує той факт, що дев’яносто відсотків іспанців налаштовані проти війни, а Блер не надає найменшої ваги найбільш масовим за останні тридцять років маніфестаціям в Англії.

Дякую вам за те, що ваша наполегливість примусила Тоні Блера виступити в англійському парламенті з доповіддю, написаною одним студентом десять років тому, й подати це як «незаперечні докази, зібрані секретною англійською службою».

Дякую вам за те, що ви послали Коліна Пауела в Раду Безпеки ООН із доказами й фотографіями, дозволивши, щоб через тиждень усі вони були публічно спростовані Гансом Бліксом, інспектором ООН з роззброєння Іраку.

Дякую вам за те, що ваша позиція дозволила міністрові зарубіжних справ Франції, панові Домініку де Вільпену у своїй промові проти війни здобути аплодисменти на пленарному засіданні ООН: в історії ООН таке сталося лише один раз – після промови Нелсона Мандели.

Дякую вам і за те, що завдяки вашим зусиллям розв’язати війну арабські народи – як правило роз’єднані – одностайно осудили вторгнення на зустрічі в Каїрі, в останній тиждень лютого.

Дякую вам за те, що завдяки вашій риториці й заяві, що «ООН має останній шанс довести свою ефективність» навіть найупертіші країни зрештою виступили проти нападу на Ірак.

Дякую вам за вашу зовнішню політику, завдяки якій міністр зарубіжних справ Великобританії Джек Стро проголосив (у двадцять першому сторіччі!), що «війна може мати моральні виправдання» – і проголосивши це, утратив будь-яку довіру.

Дякую вам за спробу розділити Європу, яка воює за своє об’єднання. Це був знак тривоги, якого ніхто не знехтував.

Дякую за те, що ви досягли того, чого мало кому щастило досягти в цьому столітті: об’єднати мільйони людей на всіх континентах на боротьбу за спільну ідею – хоч ця ідея суперечить вашій.

Дякую за те, що ви дали нам знову відчути, що хоч наші слова чути погано, вони принаймні промовлені – і це дасть нам нові сили в майбутньому.

Дякую вам за те, що ви ігноруєте, маргіналізуєте всіх тих, хто протестує проти вашого рішення, бо від тих, хто протестує, залежить майбутнє Землі.

Дякую вам за те, що якби не ви, то ми не усвідомили б своїх можливостей мобілізації. Можливо, тепер вона непотрібна, але, безперечно, буде потрібна в майбутньому.

Тепер, коли барабани війни, либонь, примусити замовкнути не можна, я хотів би нагадати слова одного європейського короля, сказані агресору: «Можете хизуватися своєю хитрістю і нехай обладунки ваших солдатів сяють на сонці, бо увечері я завдам вам поразки».

Я вам дякую за те, що ви дозволили всім нам вивести на вулиці безіменне військо, яке намагається зупинити процес, що вже відбувається, що ми усвідомлюємо свою безпорадність і навчаємося боротися з нею, перетворювати її.

А ви поки що користуйтеся своєю хитрістю і сподівайтеся, що вона здобуде вам славу.

Я дякую вам за те, що ви нас не вислухали й не сприйняли всерйоз. Але знайте, що ми вас вислухали, й не забудемо ваших слів.

Дякую вам, великий лідере Джордже Буш.

Дуже дякую.

Це сталося давно на військово-повітряній базі в Африці. Письменник Сент-Екзюпері зібрав серед своїх друзів гроші для робітника-марокканця, який захотів повернутися до рідного міста. Назбиралося тисячу франків.

Один із пілотів доставив робітника в Касабланку, а повернувшись розповів, як усе було.

– Коли він вийшов із літака, то повечеряв у найкращому ресторані, роздав щедрі чайові, купив усім випивки, накупив іграшок для всіх дітей свого села. Цей чоловік не мав найменшого уявлення про те, що гроші слід заощаджувати.