Пауло Коэльо - Заїр

Михаїл знову втрутився до розмови.

– Що ви, пані хотіли запитати в мене? – запитав він у жебрачки в червоному жакеті.

– Я хотіла тебе запитати, навіщо ти нам розповів свою історію, тоді як старий кочовик казав, що треба забути її.

– Це не моя історія. Щоразу, коли я говорю про минулі події, я почуваю себе так, ніби розповідаю щось цілком відірване від мене. Усе, що зберігається в теперішньому часі, це Голос, Присутність, важливість моєї місії. Я не нарікаю на труднощі, які довелося мені пережити, – думаю, саме вони допомогли мені стати тим, ким я є тепер. Я почуваю себе так, як почуває воїн після багатьох років муштри та тренувань: він не пам’ятає всіх прийомів, яких навчився, але вміє завдати удар у потрібну хвилину.

– А чого ви з журналісткою так часто до нас приходили?

– Щоб підживлятися. Як сказав старий кочовик зі степу: світ, який ми сьогодні знаємо, це лише історія, яку нам розповіли, й історія неправдива. Інша історія містить обдарування, могутність, спроможність вийти далеко за межі відомого. Хоч я жив із Присутністю від дитячих літ, а короткий час міг навіть її бачити, Естер показала мені, що я не сам-один у світі. Вона познайомила мене з людьми, які володіли особливими обдаруваннями, як наприклад, пересувати ложки та виделки силою думки або робити хірургічні операції іржавим скальпелем, без анестезії, причому хворий підводиться і йде собі відразу після операції.

Я ще тільки навчаюся користуватися своїми прихованими спроможностями, але мені потрібні союзники, люди, котрі не мають своєї історії, – такі, як ви.

Тепер була моя черга захотіти розповісти свою історію цим незнайомим людям, почати звільнятися від свого минулого, але була вже пізня ніч, а я мусив прокинутися завтра рано, бо до мене мав прийти лікар, щоб нарешті зняти з моєї шиї ортопедичний комір.

Я запитав у Михаїла, чи не підвезти його, але він відмовився, сказавши, що йому треба трохи пройтися пішки, сьогодні йому особливо бракує Естер. Ми покинули жебраків і попрямували до проспекту, де могли зловити таксі.

– Певно, та жінка мала рацію, – сказав я. – Якщо ви розповідаєте свою історію, то ви не звільнилися від неї, чи не так?

– Я людина вільна. Але ви також повинні розуміти – у цьому весь секрет, – що деякі історії уриваються на середині. Ці історії виявляють більшу Присутність, і поки ми не закінчимо попередній розділ, ми не можемо перейти до наступного.

Я пригадав, що прочитав в Інтернеті один текст, приписуваний мені (хоч я ніколи нічого подібного не писав): «Тому так важливо позбутися певних речей. Відкинути їх. Звільнитися від них. Люди повинні зрозуміти, що в житті ніхто не грає міченими картами, тому іноді ми виграємо, а іноді – програємо. Не сподівайся, що тобі щось повернуть, не сподівайся, що визнають твої зусилля, що відкриють твій геній, що зрозуміють твою любов. Завершуй цикл. Не з гордості, не від неспроможності, не від самовпевненості, а тільки тому, що це вже не вміщується у твоє життя. Зачини двері, зміни платівку, підмети дім, витруси пилюку. Припини бути тим, ким ти був, і перетворися на того, ким ти є».

Але ліпше погодитися з тим, що каже Михаїл.

– А як зрозуміти, що деякі історії уриваються на середині?

– Естер тут немає. У якусь певну хвилину мені не вдалося підтримати її зусилля очиститися від смутку й дозволити, щоб повернулася радість. Чому? Бо її історія, як і історії мільйонів людей, закладена в Енергію Любові. Вона не може розвиватися незалежно, сама по собі: або перестань кохати, або чекай, коли твій коханий тебе зрозуміє.

У тих шлюбах, які зазнають краху, коли один зупиняється, другий мусить зробити те саме. І поки він чекає, з’являються коханки, благодійні товариства, надмірне піклування про дітей, надривна праця й таке інше. Було б набагато легше відверто поговорити про те, що між ними сталося, наполягати, кричати: «Опам’ятаймося! Ми все робимо одне одному всупереч, ми помираємо від нудьги, від турбот і тривог, від страху!»

– Ви щойно сказали мені, що Естер не може скинути з себе тягар смутку – і то з моєї вини!

– Я сказав інше: я не вірю в те, що одна людина може звинуватити іншу хай там за яких обставин. Я сказав, що перед нею стоїть вибір: або розлюбити вас, або зробити так, щоб ви пішли їй назустріч.

– Саме це вона й робить.

– Я знаю. Але якщо це залежить від мене, то ми підемо їй назустріч лише тоді, коли дозволить Голос.

– За кілька хвилин ортопедичний комір розстанеться з вашою шиєю, і я сподіваюся, ніколи вже туди не повернеться. Але поки що я попрошу вас утримуватися від зайвих рухів, бо м’язам потрібний певний час, щоб повернутися до нормального стану й почати діяти. До речі, а як там дівчина з її пророцтвами?