Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

А той поліціянт, що пустив повз вуха зізнання злочинця у своєму злочині й похвалив дорогоцінний камінь на пальці в жінки, що несла пластикові торбини з туалетним папером та засобами для миття, показав себе не на висоті своєї професії. Він не знає, що в цій галузі промисловості, непотрібної для людства, обертається півсотні мільярдів доларів у рік і трудиться величезне військо гірників, працівників транспорту, приватних компаній, що працюють у галузі безпеки, ювелірних майстерень, страхових компаній, оптових торговців і продавців у крамницях, що торгують предметами розкоші. І мало хто усвідомлює, що ця комерція починається з багнюки й перетинає річки крові, перш ніж добутися до вітрини ювелірної крамниці.

Вона починається з багнюки, в якій бабрається той, хто шукає каміння, що має дати йому засоби до прожитку. Він знаходить кілька таких каменів і продає за двадцять доларів те, що обійдеться в десятки тисяч доларів покупцеві прикрас. Але в кінцевому підсумку він лишається задоволений, бо живе в тому регіоні світу, де люди заробляють не більш як півсотні доларів на рік, і п’ятьох знайдених каменів йому вистачає, щоб прожити життя, щасливе, хоч і дуже коротке, бо ніде не існують гірші умови праці, аніж ті, в яких трудиться він.

Знайдені камені переходять до рук невідомих скупників і негайно доставляються нерегулярним арміям у Ліберії, в Конго або в Анголі. Там призначають чоловіка, який у супроводі до зубів озброєної охорони вирушає на таємний аеродром. Сідає літак, і з нього виходить пан у костюмі=трійці в супроводі ще одного чоловіка, здебільшого в одній сорочці і з маленькою валізкою в руках. Вони обмінюються холодними привітаннями, й чоловік, що прийшов з озброєними охоронцями, передає чоловікові в сорочці кілька невеличких пакетів; можливо, під впливом якогось забобону всі вони загорнуті в старі панчохи. Чоловік у сорочці дістає з кишені спеціальну лінзу, прилаштовує її до свого лівого ока, розгортає пакетики й починає пильно роздивлятися, камінець за камінцем. Через півтори години він уже складає власну думку про матеріал; потім дістає із валізки маленькі електронні терези великої точності і зважує на них камінці. Робить якісь підрахунки на клапті паперу і вкладає матеріал у валізку разом із терезами. Чоловік у костюмі=трійці подає сигнал озброєним охоронцям, і п’ятеро або шестеро з них заходять у літак. Вони вивантажують прямо на аеродром кілька великих ящиків, після чого літак підіймається в повітря. Уся операція займає не більш як половину дня. Великі ящики відкривають. Там — снайперські гвинтівки, протипіхотні міни, кулі, що вибухають при першому зіткненні, випльовуючи цілу хмару дрібних, проте смертельних осколків. Зброю передають найманцям і солдатам, і незабаром у країні знову відбувається державний переворот, що своєю жорстокістю затьмарює всі попередні. Цілі племена винищуються, діти підриваються на мінах, втрачаючи руки й ноги, жінок ґвалтують. А тим часом дуже далеко звідти — здебільшого в Антверпені або Амстердамі — поважні зосереджені чоловіки з ніжністю, відданістю й любов’ю обробляють камені, зачаровані власною майстерністю, загіпнотизовані іскрами, що спалахують на кожній із граней цього перетвореного часом шматка вугілля. Алмаз обробляє алмаз.

На одному кінці планети жінки, що кричать від розпачу й болю під небом, затягнутим хмарами диму. А на протилежному кінці яскраво освітлені зали, з вікон яких можна милуватися прегарними будівлями старовинної архітектури. У 2002 році Організація Об’єднаних Націй ухвалює резолюцію під назвою «Процес Кімберлі», яка вимагає стежити за походженням дорогоцінних каменів і забороняє ювелірам купувати алмази, видобуті в зонах воєнних конфліктів. Протягом якогось часу респектабельні європейські майстри обробітку каміння в пошуках матеріалу звертаються лише до монополістів із Південної Африки. Але незабаром винаходять чимало способів перетворити незаконно видобутий алмаз на «законний», і резолюцію Об’єднаних Націй використовують лише для того, щоб надати політикам змогу стверджувати, що вони, мовляв, «роблять усе можливе, аби покінчити з торгівлею алмазами, що заляпані кров’ю».

П’ять років тому Ігор, який обмінював алмази на зброю, створив невеличкий збройний загін із метою покінчити з кривавим конфліктом на півночі Ліберії і досяг своєї мети — там стали гинути лише вбивці. У невеличкі села повернувся мир, а алмази стали продавати американським ювелірам, що не ставили нескромних запитань.