Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Треба тільки мати талант — і ти досягнеш усього. Але потрібна також мужність, щоб користуватися ним; не бійся бути найкращою .

Та не досить зосередитися на тому, що казали великі мислителі, треба також попросити допомоги в неба. Габріела починає молитися, як робить завжди, коли її опановує тривога. Вона відчуває, що повинна дати обітницю, й обіцяє поїхати з Канна до Ватикану, якщо одержить роль.

І якщо фільм буде справді знято.

І якщо він здобуде світову славу.

Ні, досить буде їй зіграти у фільмі Джибсона, щоб привернути до себе увагу інших режисерів та продюсерів. Якщо це станеться, вона здійснить обіцяне паломництво.

Вона підходить до вказаного місця, дивиться на море, перечитує послання від свого агента; якщо навіть вона довідалася про це, то її домовленість справді має серйозний характер. Але що вона має на увазі, коли каже «погоджуйся на все»? Погодитися переспати з режисером? Чи з актором у головній ролі? Габріела цього ніколи не робила раніше, але тепер готова на все. І, правду кажучи, яка жінка не мріє переспати з однією зі знаменитостей кіно?

Вона знову зосереджує увагу на морі. Можна було б забігти додому й перевдягтися, але вона забобонна: якщо вона вже прийшла на цей причал у джинсах та в білій сорочці, то має залишатися в цьому одязі принаймні до вечора. Вона ослаблює пояс, сідає в позу лотоса й виконує приписи йоги — дихає повільно, і її тіло, серце та думки, схоже, повертаються до нормального стану.

Вона бачить, як до причалу наближається моторний човен. Звідти вискакує чоловік і підходить до неї.

— Габріела Ширі?

Вона ствердно киває, і той просить, щоб вона йшла за ним. Вони сідають у човен і пливуть морем, проминаючи яхти всіх розмірів і видів. Її супутник не каже їй жодного слова, так ніби перебуває десь далеко звідси, можливо, уявляючи себе в кабіні, власником одного з тих малих кораблів. Габріела вагається: у її голові повно запитань, сумнівів, і одне приязне слово могло б перетворити цього незнайомця на спільника, він міг би надати їй неоціненну інформацію про те, як їй поводитися в найближчі хвилини. Але хто він такий?

Чи має він якийсь вплив на Джибсона, чи належить до його помічників найнижчої категорії, які підбирають на причалі невідомих актрис і привозять їх до патрона?

Ліпше утриматися від розмови.

Через п’ять хвилин вони пришвартовуються до величезного корабля, пофарбованого в білий колір. Вона читає назву на носі: «Сантьяго». Один із матросів спускає трап і допомагає їй піднятися на борт. Вона проходить через велетенський центральний салон, де, схоже, відбуваються приготування до сьогоднішньої вечірки. Матрос приводить її на корму, де розташований невеличкий басейн, стоять два столики під парасолями та кілька шезлонгів. Ніжачись у променях полудневого сонця, тут сидять, чекаючи на неї, Джибсон і актор-зірка.

«Я, либонь, готова переспати з обома», — каже собі Габріела, усміхаючись сама до себе. Вона почувається досить упевнено, хоч серце в неї й калатає швидше, ніж зазвичай.

Актор-зірка оглядає її згори вниз і дарує їй приязну, заспокійливу усмішку. Джибсон вітається з нею міцним потиском руки, відсовує одне з крісел, які стоять біля столика, й запрошує її сісти.

Він комусь телефонує і замовляє номер у готелі. Повторює його голосно, дивлячись на неї.

Атож, вона все зрозуміла. Ідеться про апартаменти в готелі. Джибсон вимикає телефон.

— Звідси ви поїдете до «Хілтона». Там, в апартаментах, номер яких я щойно назвав, виставлені сукні від Хаміда Хусейна. Сьогодні ввечері ви запрошені на гала-вечірку, яка відбудеться в Кап д’Антиб.

Це те, на що вона й сподіватися не могла. Роль уже віддають їй! І запрошують на вечерю в Кап д’Антиб, подумати лишень — у Кап д’Антиб!

Джибсон скинув поглядом на акторазірку.

— Ну, як вона тобі?

— Ліпше послухаймо, що вона скаже.

Джибсон згідно киває і робить їй знак рукою, що означає:

«Розкажи трохи про себе». Габріела починає розповідь зі своїх театральних курсів, із рекламних роликів, у яких вона брала участь. Помічає, що двоє вже її не слухають, вони чули цю саму розповідь, певно, тисячі разів. Але навіть зрозумівши це, вона вже не може зупинитися, говорить усе швидше й швидше, з таким відчуттям, що їй немає чого більше сказати, а пощастить чи не пощастить їй використати єдину нагоду, яка випала їй у житті, залежить від одного вдало знайденого слова, проте вона ніяк не може його знайти. Вона намагається дихати глибоко, намагається триматися невимушено, бути оригінальною, жартувати, проте не може відхилитися від того маршруту, який накреслила для неї її агент на випадок подібної розмови.