Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

— Про що ти думаєш? — запитує актор-зірка.

— Що мені не треба прикидатися сильною, і це дає мені велику полегкість. Протягом якоїсь частини свого життя я постійно мала проблеми зі стосунками, бо думала, що знаю набагато краще, ніж інші, як мені дістатися туди, куди я прагну. Мої кохані терпіти мене не могли, і я ніяк не могла зрозуміти причину. Але якось під час однієї гастрольної поїздки я підхопила грип, який не дозволяв мені вийти з кімнати, хоч мене і жахала думка, що інша актриса гратиме мою роль. Я нічого не могла їсти, тремтіла в лихоманці, викликали лікаря, й він відіслав мене додому. Я думала, що втратила роботу й повагу своїх колег. Але нічого такого не сталося, мене завалили квітами, і я одержала багато телефонних дзвінків. Усі хотіли знати, як я себе почуваю. Для мене було великою несподіванкою, що ті самі люди, яких я вважала своїми конкурентами, які змагалися зі мною за місце під сценічними прожекторами, тепер турбувалися про мене! Одна з дівчат навіть надіслала мені поштівку зі словами лікаря, що працював в одній із далеких країн:

« Усі ми чули про так звану “сонну хворобу”, що набула поширення в Центральній Африці. Але ми повинні також знати, що існує вельми схожа хвороба, яка вражає не тіло, а душу — і це хвороба дуже небезпечна, бо її іноді буває важко помітити. Тож коли ви помітите найменшу ознаку байдужості або відсутності інтересу у своїх стосунках із ближнім, бийте тривогу! Єдиний спосіб уберегтися від такої хвороби — це усвідомити, що душа страждає і страждає дуже, коли ми примушуємо її ковзати по поверхні. Душа любить красу й глибину».

Слова, слова. Слухаючи Габріелу, актор-зірка пригадує свій улюблений вірш, який він вивчив іще тоді, коли навчався в школі, і рядки якого лякали його все більше, з плином років: «Тобі доведеться відмовитись від усього — тільки я буду твоїм Богом, єдиним і незамінним». Проблема вибору — мабуть найтяжча з людських проблем; і мірою того як актриса розповідала свою історію, він пригадував, як складалося його власне життя.

Перша велика нагода, яка йому випала завдяки його таланту театрального актора. Життя, що змінювалося з години на годину, слава, що зростала з більшою швидкістю, аніж його спроможність пристосуватися до неї, і тому нерідко він приймав запрошення туди, куди йому не слід було йти, й відмовлявся від зустрічей, які могли б дуже допомогти в його кар’єрі. Гроші, хоч і не такі великі, наділяли його впевненістю, що він усе може. Дорогі подарунки, подорожі в невідомий світ, приватні літаки, шикарні ресторани, апартаменти в готелях, що здавалися йому оселями королів і королев, які він уявляв собі в дитинстві. Перші відгуки критики: слова поваги та хвали, які тішили йому душу й серце. Листи надходили з усього світу, і спочатку він навіть намагався відповідати на кожен, призначаючи побачення жінкам, які надсилали свої фото, поки не виявив, що неможливо жити в такому ритмі — а його агент не тільки сказав йому, що цього не слід робити, а й налякав його можливістю потрапити в якусь пастку. Та попри це йому навіть сьогодні було приємно зустрічатися зі своїми фанами, що стежили за кожним кроком, які він робив на шляху своєї кар’єри, відкривали сайти в Інтернеті, присвячені його діяльності, видавали невеличкі газети, в яких розповідали про все, що відбувалося в його житті — точніше кажучи, про все позитивне, — захищали його від будь-яких атак на сторінках великої преси й нестямно заперечували, коли хтось наважувався висловити думку, що у своїй останній ролі він грав не так блискуче, як йому годилося б.

А роки минають. Те, що раніше було для нього чудом або дарунком долі, задля якого він був готовий продати себе у вічне рабство, тепер перетворилося на єдиний сенс його існування. І коли він намагається зазирнути бодай трохи вперед, його опановує моторошний страх: усе це може одного дня закінчитися. Приходять нові, молодші актори, вони готові працювати й «світитися» більше за меншу платню. Йому набридає постійно слухати про один і той самий фільм, який зробив його знаменитим, адже він знімався ще принаймні в 99 фільмах, про які вже мало хто пам’ятає.

І фінансові умови його праці також змінилися — бо раніше йому здавалося, що ця робота для нього ніколи не закінчиться, й тому він примусив свого агента підняти ціну до захмарних висот. У результаті його стали запрошувати на ролі все рідше, хоч тепер за свою участь у фільмі він бере лише половину тієї ціни, за яку погоджувався грати колись. Зневіра починає подавати перші знаки про себе в його житті, яке раніше підкорялося лише закликам: «Вище! Швидше! Потужніше!» Адже він не може знижувати ціну на свої послуги щогодини; коли тепер із ним починають переговори про укладення контракту, то він незмінно каже: «Мені так подобається роль, яку ви мені пропонуєте, що я вирішив погодитися на неї, хоч платня за неї далеко не дотягує до моїх звичних стандартів». І продюсери вдають, ніби вірять йому, а його агент прикидається, ніби йому пощастило одурити їх, хоча чудово знає, що підтримувати міф про себе його клієнт зможе тільки тоді, коли з’являтиметься на всіх фестивалях, таких, як цей, і вдаватиме, ніби він завжди потрібний, завжди зайнятий, завжди мало доступний.