Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Більшість сюди запрошених складали люди старшого віку, а це означало, що тут зібралися переважно професіонали. Вік гостей сприяв успішному здійсненню плану Ігоря, адже більшість уже мусили носити окуляри для корекції ближнього зору. Проте ніхто їх тут зазвичай не надівав, бо поганий зір — то вже надто очевидна ознака близької старості. А тут усі повинні вдягатися й поводитися так, ніби вони перебувають у розквіті віку, як люди, чий дух «завжди молодий», а життєвій енергії можна позаздрити. І якщо вони чогось не помітили, то прикидаються, що це сталося з неуважності, тому що їхні думки були зайняті чимсь іншим, хоч насправді вони просто не побачили цього через поганий зір. Їхні контактні лінзи дозволяли впізнавати людей на відстані кількох метрів; тому вони принаймні знали, хто є їхнім співрозмовником.

Лише двоє з тих, що тут зібралися, помічали все й усіх — «друзі» Джавіца. Тепер вони самі перебували під пильним спостереженням.

Ігор помістив крихітну голку в соломинку і вдав ніби знову занурює її в склянку із соком.

Гурт гарненьких дівчат неподалік від столу, за яким сидів Джавіц, удавали, ніби уважно слухають побрехеньки, що їх розповідав чорношкірий житель Ямайки; насправді кожна сушила собі голову тільки тим, як відбити його в конкуренток і затягти до ліжка — бо чутки приписують жителям того острова сексуальну снагу, якій нема рівних.

Ігор наблизився, дістав соломинку зі склянки й видув із неї голку в напрямку своєї жертви.

Він знаходився поруч, тільки щоб побачити, як Джавіц ухопився рукою за вколоте місце, й відразу повернувся до готелю, аби спробувати поспати.

Отрута кураре, якою індіанці Південної Америки традиційно намащують свої стріли, знаходить застосування й у європейських клініках — у невеличких і строго контрольованих дозах її використовують для блокування деяких м’язів, щоб полегшити працю хірурга. Якщо застосувати смертельну дозу, як та, що була на кінчику голки, якою він щойно вистрелив, то пташка падає мертвою на землю через дві хвилини, дикий кабан агонізує чверть години, а великі ссавці, такі як людина, помирають через двадцять хвилин.

Коли отрута проникає в кров, усі нервові волокна тіла в першу мить розслаблюються, а потім перестають функціонувати, й організм втрачає спроможність дихати. Найцікавіше — або найгірше, як вважає дехто, — що жертва при цьому зберігає спроможність усвідомлювати все, щó з нею відбувається, але не може ані покликати на допомогу, ані зупинити процес повільного паралічу, який розповзається по її тілу.

У сельві, коли хтось поранить пальця об гострий наконечник стріли або дротика, індіанці знають, як їм бути: вони роблять пораненому штучне дихання «рот у рот» і дають йому випити протиотруту, виготовлену з трав, яку завжди носять із собою, бо такі нещасливі випадки — не рідкість. Заходи, що їх застосовують лікарі «швидкої допомоги» у великих містах, не дають ніякого результату, бо вони думають, що мають справу із серцевим нападом.

Ігор не озирався, коли виходив із павільйону. Він і так знав, що в цю мить один із двох «друзів» намагається знайти винного, а другий викликає по телефону «швидку допомогу», яка приїде негайно, але без найменшого уявлення про те, що сталося. Лікарі в кольорових халатах та червоних жилетах оточать хворого, з машини витягнуть дефібрилятор — апарат, який може розрядом електричного струму запустити серце, що зупинилося, — і портативний апарат для зняття кардіограми. Проте у випадку отруєння кураре мускулатура серця зазнає ушкодження останньою, і воно нерідко працює навіть після того, як мозок уже помер.

Вони не помітять нічого ненормального у скороченнях серця, введуть у вену сироватку, припустивши, що хворому стало погано від спеки або харчового отруєння, застосують усі відомі їм методи, можливо навіть накладуть кисневу маску на обличчя. Але на той час двадцять хвилин уже проминуть і якщо тіло ще залишиться живим, то це вже буде «овоч», а не людина. І Ігор щиро побажав Джавіцові, щоб такого не сталося, щоб він устиг померти вчасно і йому не довелося провести решту своїх днів на лікарняному ліжку в стані «овоча».

Атож, він спланував усе як годиться. Прилетів до Канна на особистому літаку, щоб легше було провезти пістолет та отрути кількох різновидів, які він роздобув завдяки зв’язкам із кримінальними чеченськими угрупованнями, що діяли в Москві. Кожен свій рух і кожен свій крок він ретельно вивчив і відрепетирував, як робив і перед будь-якими важливими діловими переговорами. Він склав список жертв, який зберігав у своїй голові. Крім однієї з них, яку він знав персонально, всі інші мали репрезентувати різні класи, різний вік і належати до різних національностей. Протягом місяців він досліджував життя й методи серійних убивць, застосовуючи комп’ютерну програму, вельми популярну серед терористів, бо вона не залишає слідів свого пошуку. Він ужив усіх необхідних заходів для того, щоб зникнути непоміченим, після того як виконає свою місію.