Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Він обливається потом. Ні, ні, йдеться не про докори сумління, не про каяття — можливо, Єва й заслуговує на такі жертви, але він раптом засумнівався в доцільності свого плану. Немає сумніву, що жінка, яку він кохає, як ніхто нікого не кохав на світі, повинна знати, що він на все спроможний заради неї, спроможний навіть знищувати світи, але чи справді варто так робити? Чи, може, в певні моменти життя треба миритися з долею, дозволяти, щоб події відбувалися своїм природним плином і щоб люди самі поверталися до здорового глузду? Він стомився. Він уже неспроможний міркувати тверезо, і хто знає, що ліпше — убивство чи мучеництво. Можливо, ліпше скоритися долі й у такий спосіб піти на найвищу жертву — жертву людини, що пропонує власне життя за любов? Чи не так учинив Ісус, коли віддав своє життя за любов до світу? Чи не в такий спосіб він подав людям незабутній урок, бо коли вони побачили, що він зазнав поразки, помер на хресті, то подумали, що цим усе й закінчиться. І відчули себе переможцями, переконані — з цією проблемою вони покінчили назавжди.

Він розгублений. У своєму плані він передбачав знищувати світи в ім’я кохання, а не пожертвувати за нього своєю свободою. Дівчина з густими бровами здалася йому в його сні Богоматір’ю Скорбною; матір’ю із сином на руках, водночас гордою і стражденною.

Він іде до ванної, відкриває кран і підставляє голову під струмінь крижаної води. Можливо, на нього впливає безсоння, переміна місця, зміна часового поясу чи той факт, що він зробив те, що собі спланував, а проте не вірив, що він це спроможний зробити. Він пригадав обіцянку, яку дав перед мощами Святої Магдалини у Москві. Але чи правильно він чинить? Йому потрібен знак.

Він повинен принести себе в жертву. Атож, він мав би подумати про це й раніше, але тільки набувши досвіду двох знищених сьогодні вранці світів, він набув спроможність ясно усвідомити, щó з ним відбувається. Спокута коханням через повну самовіддачу. Він повністю віддасть своє тіло катам, які судять лише за вчинок, нехтуючи намір і причину, які стоять за кожним актом, що його суспільство вважає «безумним». Ісус (який розуміє, що задля любові можна піти на все) прийме його дух, а Єва одержить його душу. Вона зрозуміє, на який подвиг він спроможний: віддатися, принести себе в жертву суспільству в ім’я когось. Його не засудять до смертної кари, страту на гільйотині у Франції скасовано вже багато десятків років тому, та, мабуть, багато років доведеться просидіти у в’язниці. Єва розкається у своїх гріхах. Вона навідуватиме його, приноситиме йому їсти, вони матимуть час на те, щоб поговорити, поміркувати, матимуть час на кохання — і хоч їхні тіла й не доторкатимуться, їхні душі поєднуватимуться міцніше, аніж будь-коли. Попри те, що їм доведеться довго чекати, поки вони зможуть оселитися разом у домі, який він має намір побудувати на березі озера Байкал, це чекання очистить і благословить їхні душі.

Атож, самопожертва. Він приймає душ, протягом короткого часу споглядає своє обличчя в дзеркалі й бачить там не себе, а Агнця, знову готового принести себе на заклання. Одягається в той самий одяг, який був на ньому вранці, виходить на вулицю, іде до того місця, де мала звичай сидіти юна продавчиня сувенірів, і підходить до першого поліціянта, який потрапляє йому на очі.

— Це я вбив дівчину, яка тут сиділа.

Поліціянт дивиться на цього чоловіка, добре вдягненого, але з розкошланим волоссям і глибоко запалими очима.

— Ту, що продавала сувеніри?

Ігор ствердно киває: атож, ту, що продавала сувеніри. Поліціянт не приділяє їхній розмові великої уваги і каже, звертаючись до подружжя, що проминає його, навантажене пластиковими торбинами з товарами, закупленими в супермаркеті:

— Ви б когось найняли — навіщо все тягати самим?

— Тільки в тому разі, якщо ви погодитеся давати йому платню, — відповідає йому жінка з усмішкою. — У цьому куточку світу неможливо знайти людей, які погодилися б працювати.

— Кожного тижня я бачу вас із новим діамантом у персні.

Тож, певно, справа в чомусь іншому.

Ігор дивиться на все це, нічого не розуміючи. Адже він щойно зізнався у вбивстві!

— Ви зрозуміли, щó я вам сказав?

— Сьогодні дуже жарко. Ідіть трохи поспіть, відпочиньте. А потім виходьте на прогулянку — Канн має що показати своїм гостям.

— А дівчина?

— Ви її знали?

— Ніколи раніше її не бачив, ніколи в житті. Вона сиділа тут уранці. Я…

— …ви побачили, як сюди під’їхала карета «швидкої допомоги» і когось забрала. Я все розумію. І ви дійшли висновку, що тут когось убили. Я не знаю, звідки ви сюди прибули, не знаю, чи маєте ви дітей, але стережіться наркотиків. Розповідають, ніби від них не так уже багато й шкоди, а подивіться, що сталося з бідолашною дівчиною, дочкою батьків-португальців.