Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Тут Моріс зупиняється. Йому спадає одна думка: щось із ним написаного не узгоджується з рештою.

Він двічі або тричі перечитує свої пункти. На четвертому читанні знаходить те, що шукав:

3. Він не має чітко визначеного почерку. Або приховує його, щоб не дати себе впізнати.

Справді, цей злочинець не прагне очистити світ, на відміну від Менсона, або принаймні місто, як намагався Рідґвей, не прагне також догодити апетитам богів, на відміну від Дамера. Велика частина злочинців не хочуть, щоб їх схопили, але вони прагнуть, щоб їх упізнавали. Одні хочуть, щоб про них писали в газетах і журналах, хочуть здобути популярність і славу, як, наприклад, Зодіак або Джек Потрошитель — мабуть, вони думають, що їхні онуки пишатимуться тим, що вони накоїли, коли знайдуть запилюжений щоденник десь на горищі. Інші виконують певну високу місію: наприклад, ставлять перед собою завдання створити атмосферу жаху або очистити місто від повій. Відомі психоаналітики давно дійшли висновку, що серійні вбивці, які припиняли свою діяльність, робили так, бо вважали, що світ уже отримав те послання, яке вони хотіли йому передати.

Ось і відповідь. Як він раніше про це не подумав?

А не подумав він про це з дуже простої причини: якби він підказав поліції таку думку, то вона стала б розшукувати водночас двох людей, що могло б ослабити її зусилля: вона стала б шукати не тільки вбивцю, а й ту особу, якій він хотів передати своє послання. А тут у Канні він убиває надто швидко; тому Моріс переконаний, що незабаром він звідси зникне, після того як його послання дійде до того, кому він хоче його передати.

Він покине місто щонайбільше через два або три дні. Й оскільки його жертви не мають між собою нічого спільного, то, як і у випадку інших серійних убивць, які належать до цієї категорії, його послання призначене тільки для однієї людини.

Тільки для однієї.

Він повертається до комп’ютера, вмикає його й надсилає заспокійливе послання комісару: «Не турбуйтеся, вбивства припиняться ще до закінчення фестивалю».

І лише з любові до ризику він надсилає копію послання одному своєму другові зі Скотленд-Ярду — нехай вони знають, що тут, у Франції, його шанують як професіонала, просять його допомоги й одержують її. Він ще спроможний робити професійні висновки, слушність яких підтвердиться в найближчий час. Він ще не такий старий, як вони думають. Його репутацію поставлено на кін; але він цілком переконаний у тому, що написав.

Хамід вимикає свою мобілку — йому зовсім не цікаво знати, щó відбувається десь у інших місцях світу. За останні півгодини його телефон був буквально затоплений потоком поганих новин.

Усі ці події подають йому знак, що він повинен відмовитися від своєї абсурдної ідеї створити фільм. Він дозволив, щоб його опанувало марнославство замість прислухатися до порад, які давали йому шейх та власна дружина. Схоже, він починає втрачати контакт із самим собою; світ розкоші та гламуру починає отруювати його — навіть його, який завжди був переконаний, що має проти всього цього надійний імунітет. Годі. Завтра, коли все трохи заспокоїться, він скличе на прес-конференцію всіх представників світової преси, що з’їхалися до Канна, і скаже, що хоч він уже й витратив чималу суму грошей на фінансування свого проекту, але припиняє працювати над ним, бо це була мрія всіх, хто був до нього залучений, «а одного з них уже немає на світі». Хтось із журналістів, безперечно, запитає, чи має він якісь інші плани. А він відповість, що про це говорити рано, «бо ми повинні шанувати пам’ять того, хто нас покинув».

Звичайно він, як і кожна людина, що має бодай крихту пристойності, дуже жалкував, що актор, із яким він уклав контракт, помер, отруєний, а режисер, що його він обрав для реалізації свого проекту, потрапив до лікарні — на щастя, без ризику для життя. Але обидві ці події передали для нього ясне й недвозначне послання: йому нема чого пхати носа в індустрію кіно. Це не його галузь діяльності, він лише розтринькає гроші й нічого не матиме навзамін.

Нехай кіно залишається для кінодіячів, музика — для музикантів, література — для письменників. Відтоді як він кинувся в цю авантюру, два місяці тому, він лише надбав собі нових проблем: йому довелося змагатися з людьми, що були наділені грандіозним самолюбством, відкидати нереальні бюджети, виправляти сценарій, який ставав усе гіршим із кожним новим варіантом, який йому подавали, терпіти продюсерів, що дивилися на нього з певною поблажливістю, даючи йому зрозуміти, що він цілковитий невіглас у їхній сфері діяльності.