Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Моріс переглядає сайт за сайтом на екрані свого комп’ютера. Але це не має нічого спільного з технологією, радше з інтуїцією. Він уже проробив щось подібне з індексом Доу-Джонса, проте результати тієї спроби його не задовольнили. Краще він спробує пошукати якихось інтуїтивних ідей серед тих персонажів, у чиєму оточенні йому довелося прожити більшу частину свого життя.

Він ще раз переглядає відеофільм, у якому Ґері Рідґвей, «убивця із Зеленої Річки», розповідає спокійним голосом, як він убив 48 жінок, майже всі вони були повіями. Він розповідає про свої злочини не тому, що хоче покаятися у гріхах або зняти тягар зі своєї совісті, а тому що прокурор пообіцяв, що смертна кара буде замінена йому довічним ув’язненням, якщо він розповість усе начистоту. Бо після того як протягом такого тривалого часу він безкарно чинив свої злочини, він не залишив достатніх доказів, які дали б підстави засудити його. Та, можливо, він нарешті стомився від жахливої місії, яку взявся виконувати, або вона йому просто остогидла.

Рідґвей. Він мав стабільну роботу — фарбував кузови вантажівок — і був у змозі пригадати свої жертви лише тоді, коли міг пов’язати їх із днями своєї праці. Протягом двадцяти років, навіть тоді, коли не менш як півсотні детективів розшукували його, він примудрявся чинити нові й нові вбивства, не залишаючи ані доказів, ані слідів.

«Цей чоловік не відзначався блискучим розумом, свою роботу виконував далеко не бездоганно, був людиною досить низької культури, але мистецтво вбивати він опанував досконало», — пригадував один із детективів.

Іншими словами, він і народився для цього. Він жодного разу не змінив місце проживання, а проте його справу свого часу здали в архів як безнадійну.

Моріс дивився це відео сотні разів у своєму житті. Раніше воно часто надихало його на розв’язання інших справ, але сьогодні не дало ніякого результату. Він закриває цей сайт і відкриває інший, де наводиться лист батька Джефрі Дамера, «Різника з Мілуокі», який убив сімнадцятеро людей від 1978 до 1991 року і розчленував їхні трупи: «Звісно, я не міг повірити тому, що повідомила мене поліція про мого сина. Багато разів я сидів за тим самим столом, який використовувався як місце розчленування й вівтар Сатани. Коли я відчиняв його холодильник, то бачив там тільки пляшки з молоком та бляшанки із содовою. Як могло статися, що дитина, яку я колись носив на руках, перетворилася на страховище, чиє обличчя дивилося на мене з усіх газет? О, як би я хотів опинитися на місці тих інших батьків, які в липні 1991 року одержали жахливу звістку, що їхні діти не тільки пропали, а й були вбиті. У такому випадку я міг би принаймні навідати могилу, де спочивали б його останки, зберегти його у своїй пам’яті. Але ні: мій син був живий, і це він повбивав усіх отих безневинних людей».

Вівтар Сатани. Чарлз Менсон і його «родина». У 1969 році троє молодиків увійшли в дім знаменитого кіноактора й повбивали всіх, хто там був, навіть малого хлопчика, що в ту мить вийшов із дому. А наступного дня було вбито ще двох людей, цього разу подружжя підприємців.

«Я сам-один міг би повбивати всіх людей на Землі», — сказав він.

Моріс чи не тисячний раз дивиться на натхненника тих злочинів, що усміхається в камеру, оточений своїми друзями-хіпі, серед яких був і знаменитий музикант тієї епохи. Усі вони перебували поза будь-якою підозрою, усі говорили про мир і любов.

Моріс закриває всі сайти, які відкрив у своєму комп’ютері. Справа Менсона стоїть найближче до того, що відбувається сьогодні, — і тут, і там світ кіно, жертви — дуже відомі люди. Щось подібне до політичного маніфесту проти розкоші, споживацтва, слави. Будучи натхненником злочинів, Менсон ніколи не перебував на тому місці, де їх здійснювали; для цього він використовував своїх поплічників.

Ні, це не той слід. І попри електронні листи, які він надіслав усім зацікавленим особам, пояснюючи, що за такий короткий час не може знайти відповіді на поставлені йому запитання, Моріса починає змагати те саме відчуття, яке змагає і завжди змагало детективів, що мали справу із серійними вбивцями.

Відчуття, що ця справа має безпосередній стосунок до нього самого.

З одного боку, чоловік, що, певно, має якийсь інший пристойний фах, спланував свої злочини, виходячи з того, яка зброя є в його розпорядженні, але при тому він зовсім не знає спроможностей місцевої поліції і діє в незнайомому середовищі. Це робить його вразливим. З іншого боку, він, Моріс, чоловік із великим досвідом праці в різних органах громадської безпеки, призвичаєних боротися з усіма видами відхилення від правил суспільного співжиття.