Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Сюди приходять для того, щоб налагодити ділові стосунки, похизуватися, а іноді й трохи розважитися. Проте розважаються лише принагідно й надають розвагам набагато менше значення.

Гості сьогоднішньої гала-вечері перебувають на трьох кутах уявного трикутника. З одного боку розташувалися ті, хто вже всього досяг і проводить свої дні на полях для гри в гольф, на нескінченних званих обідах, в ексклюзивних клубах — а грошей у них стільки, що коли вони заходять до будь-якої крамниці, то можуть купити все що завгодно, не запитуючи про ціну. Вони добулися до вершини, але, опинившись на ній, усвідомили те, про що раніше ніколи не думали: вони не можуть жити саміодні. Вони неспроможні терпіти товариство чоловіка або дружини, їм треба постійно перебувати в русі, вони переконані, що досі мають надзвичайну цінність для людства — хоч і відкрили, що в ту мить, коли відійшли від справ, то зіткнулися з не менш нудною повсякденністю, аніж та, в якій живуть люди із будь-яких прошарків середнього класу: кава вранці, потім читання газет, обід, сон, вечеря, телевізор. Вони приймають майже всі запрошення на вечерю. Бувають майже на всіх світських і спортивних заходах, що влаштовуються в кінці тижня. Відпустку відбувають на модних курортах (хоч вони вже на пенсії, а проте досі вірять у те, що для них існує така річ, як «відпустка»).

На другому нижньому куті трикутника перебувають ті, хто ще нічого не досяг, вони шалено веслують проти течії в каламутних водах, намагаються зламати опір переможців, намагаються здаватися веселими навіть тоді, коли навідують у шпиталі тяжко хворих батька або матір, продають те, чим ще не володіють.

І нарешті, на вершині трикутника перебуває Суперклас.

Ці три різновиди створюють ідеальну суміш для таких вечірок. Ті, хто дійшов до мети й тепер живуть більш-менш нормальним життям, вони втратили можливість впливати хай там на що, але мають гроші, яких вистачить на кілька поколінь, хоч і зрозуміли — на жаль, запізно, — що влада важливіша, ніж багатство. Ті, котрі ще перебувають у дорозі, на таких вечірках вони веселяться з перебільшеною енергією й ентузіазмом, переконані в тому, що справили дуже добре враження, проте відкривають, що ніхто не телефонує їм протягом наступних тижнів, попри безліч візитівок, які вони роздали. І нарешті, ті, які балансують на самій вершині, знаючи, що в будь-яку хвилину там може знятися сильний вітер, вони втратять рівновагу й полетять у безодню.

Люди все підходять і підходять до Хаміда, щоб поговорити з ним; ніхто не торкається теми вбивства — чи то від незнання, адже вони живуть у світі, де такого не може бути, чи то з делікатності, в чому доводиться сумніватися. Він озирається навколо й бачить те, що найбільше ненавидить у світі моди: літніх жінок, що одягнені так, ніби їм двадцять років. Невже вони не розуміють, що давно настав час змінити стиль? Він каже кілька слів одному, усміхається іншому, вислуховує хвалу, відрекомендовує Єву тим небагатьом, які ще її не знають. У нього лише одне на думці: зустрітися з Жасминою й попозувати з нею перед фотографами протягом наступних п’яти хвилин.

Якийсь підприємець та його дружина з усіма подробицями розповідають, коли вони бачилися востаннє — чого Хамід не може пригадати, проте чемно киває. З ним розмовляють про подорожі, зустрічі, реалізацію тих або тих проектів, проте ніхто не поставить справді цікавого запитання, як наприклад: «Чи ти почуваєш себе щасливим?» або: «Що для тебе означає домогтися успіху в житті?» Якщо ти входиш до Суперкласу, то зрозуміло, що маєш поводитися так, ніби ти задоволений, щасливий і цілком успішний, навіть якщо запитуєш сам себе: «Що мені робити зі своїм майбутнім тепер, коли я досяг усього, про що мріяв?»

Досить бридка істота в індійській туніці поверх штанів, що туго облягають худі ноги, схожа на персонажа з коміксу, наближається до нього.

— Пане Хамід, пробачте мені…

— Хто ви такий?

— У ці хвилини я працюю на вас. Що за нісенітниця?

— Я зайнятий. І я вже знаю все, що мені треба знати про сьогоднішній нещасливий випадок, а тому прошу не турбувати мене.

Але чудернацьке створіння не відходить. Його присутність починає дратувати Хаміда, адже його знайомі та друзі, які були поблизу, почули жахливу фразу: «Я працюю на вас». Що вони подумають?

— Пане Хамід, я привів сюди актрису з вашого фільму, щоб ви могли познайомитися з нею. Мені довелося відійти від неї, коли задзвонив мій мобільний телефон, але…