Софія Андрухович - Жінки їхніх чоловіків

Наташі здалося, що його голос тремтить. Лівою рукою вона вийняла з нагрудної кишені пачку.

Дякую.

Сірники?

Чоловік кивнув. Прикурити йому вдалося з третьої спроби. Він відвернувся. Сутулі плечі здригалися. Нарешті над його тьмяною головою з'явився дим.

Курить не в затяжку, подумала Наташа. Може, навіть уперше в житті курить.

Вона викинула бичок у калюжу.

Я дуже люблю сніг, сказав раптом чоловік.

Наташа якось непевно хитнула головою.

До побачення, сказала вона і пішла донизу.

Наташа довго думала про те, чому більше не зауважує запаху. Раніше, в дитинстві, коли вони з прабабкою заходили до міського туалету, їй здавалося, що вона просто задушиться і помре від смороду. По-перше, цей вічний запах поносу, від якого млоїло всередині і перекошувало обличчя. По-друге, хлорка. Текли сльози, і в носі ставало холодно. Фу.

Тепер у Наташі тільки трохи сльозилися очі від хлорки. Всього іншого вона не помічала. Напевно, звикла.

Якісь галасливі жіночки щебетали за дверима жіночого туалету. Одна з них просунула кучеряву голову в двері і сказала:

Туалетний папір закінчився, і мило закінчилось.

Туалетний папір тут, Наташа показала пальцем на стіл. Його треба брати, коли заходите.

Вона витягла з шухлядки новий брусок мила і попрямувала до жінок. Одна з них стояла посеред приміщення, високо задерши спідницю і притримуючи її поділ підборіддям, заправляла в рейтузи фіолетову комбінацію.

Сушарка не працює, сказала інша.

Я знаю, сказала Наташа.

І чому у вас немає дзеркала? — запитала перша, не відриваючи підборіддя від грудей.

У мене тільки дві руки, відповіла Наташа. Я не можу всюди встигати.

Вона повернулася до свого столика і тяжко сіла на табуретку. На столі лежала рожева гвоздика. Наташа відсунула її на край столу і склала руки на грудях.

З чоловічого туалету чулося могутнє дзюрчання.

Наташа пересунула гвоздику на попереднє місце, запхала руку в ліву кишеню фартушка і задзеленчала монетами.

В чоловічому туалеті задзеленчала чиясь пряжка.

Наташа накрутила прядку волосся на палець. Сушарку завтра відремонтують, сказала вона жіночкам, які нарешті з'явилися з-за дверей.

Добрий день, привітався чоловік в обвислих сірих штанях. Я приніс вам квітку.

Мгм, сказала Наташа. Я бачу.

Чоловік переминався з ноги на ногу.

А п'ятдесят копійок я поклав сюди, на стовпчик.

Наташа поворушила рукою, збиваючи монетки на підлогу. Чоловік розвернувся і пішов до сходів. Двері рипнули.

Вона знову позіхнула і витягла ключ з кишені плаща. Ранковий туман опустився сходами аж додолу.

Наташа встромила ключ у замок і несподівано виявила, що двері відчинені. Ввійшла досередини. Світло було ввімкнене. Воно висвітлювало худу сутулу постать посеред приміщення. Наташа з подивом помітила навпроти свого робочого місця ще один столик і табуретку. Чоловік старанно розкладав на ньому акуратно згорнуті шматочки туалетного паперу.

Ви мені позичите монетки для здачі? — запитав він. Поділитесь?

Наташа мовчки зняла плащ.

Я Петро Дмитрович, сказав чоловік. Я тепер працюватиму з Вами.

Наташа попрямувала до чоловічого туалету й зупинилася перед дзеркалом.

Ви запам'ятали моє ім'я? — чоловік стояв позаду неї, нервово потираючи руки. Мене звати Петро Дмитрович.

Мгм, сказала Наташа, заплітаючи волосся в косу.

Так буде зручніше. Мужчинам завжди треба робити гак, щоб підійти до Вашого столу а потім — уже на місце призначення, він спробував посміхнутися, але тільки безпомічно скривився. Не всі мають час.

Мгм, сказала Наташа, спльовуючи на пальці.

Так для всіх буде зручніше, повторив він.

Наташа пригладила смішні кучерики, що вибилися з-за вух. Вони завжди її нервували.

Ого, думаю я, сідаючи біля вікна, ого, як мені пощастило!

Я вже була певна, що запізнюсь на потяг, і тому взяла квиток без черги, вперше в житті звернувшись з проханням до такої кількості чужих людей одночасно. Для мене це неабиякий подвиг. Квиток мені продали, хоч до відправлення залишалося дев'ять хвилин, і я, не вірячи у свою хоробрість, окрилена нею, піднесена і рум'янощока, мчу на перон.

Приємно, коли в житті все відбувається чітко, як у комп'ютерній грі. Проходиш рівень за рівнем, сумлінно виконуєш поставлені завдання, впевнено наближаючись до мети.

Я останньою купила квиток. І останньою сіла до вагона. Ого, подумала я вдоволено, розмотуючи шалик і розщіпаючи куртку, невже я матиму абсолютний спокій?