Мария Галина - Автохтони

Здесь есть возможность читать онлайн «Мария Галина - Автохтони» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Литагент Фолио, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Автохтони: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Автохтони»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів.
Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року.
До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія».
Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…

Автохтони — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Автохтони», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Він прислухався біля дверей. Обережно трохи прочинив. Темно, ніц не видно. Світло горіло трохи далі, за рогом, та й те тьмаве.

– Це ваші троянди? Які на підлозі?

Синій сатиновий халат, хустинка. Відро, швабра.

– Вона не любить білі троянди, – сказав він, – а я й не знав. Думав її потішити.

– Їй не догодиш. – У жінки були запалі щоки й запалі груди. Можуть бути запалі груди в жінки? Напевно, якщо весь час налягати ось так на швабру… – Вона вередлива. Яніна наша. Одного так узагалі букетом по щоках відшмагала. Шмагала-шмагала…

– Що, теж квіти не сподобалися? – спитав він машинально.

Хустка прибиральниці була насунута на лоба, з-під неї вибилося сивувате пасмо.

– Ні, квіти гарні були. – Прибиральниця човгнула ганчіркою ближче до його ніг. – А ось він негідник… Звір. Страшна людина.

Порожній коридор. Скособочена страшна жінка. Обличчя під хусткою було бліде й безформне, як лежала картопля. Нерухомі очі, гострі зуби… Безумиця. Тут усі безумці.

– Відчепися від людини, Павлівно.

Темний, майже квадратний силует у проході, вступивши у смугу світла, обернувся вахтером у форменій сірій куртці і домашніх трениках, що надималися на колінах. Пасма волосся зачесані навкіс лисуватої голови, щоки та ніс у червонуватих прожилках. Із-під куртки видніється обшарпаний комір запраної сорочки. Якщо б існував конкурс на ідеальний образ вахтера, цей би напевно виграв.

– Не зважайте, добродію. Вона в нас така, Павлівна. Полякати полюбляє. А ви, перепрошую, що тут робите?

– Він квіточок нашій Яніні приніс, – проспівала жінка, – квіточок… Трояндочок білих… А Яніна наша трояндочки й розтоптала своєю сердитою ніжкою. Раз, і підбором, підбором.

– Яніна пішла давно. – Вахтер похитав масивною головою. – Я сам бачив. А ви що ж, добродію?

– А спитати у нього, – проспівала жінка, – хто він такий, та звідки узявся, бо відомо, хто любить темрявою ось так вештатися.

Вони говорили, вступаючи по черзі, злагоджено, як у поганій п’єсі…

Вахтер стояв, загороджуючи собою вихід.

– Павлівно, – сказав вахтер глибоким театральним голосом, – твої підозри неправомірні. Він просто заблукав. У нашому театрі легко заблукати, чи не так, добродію?

Телефон у кишені задзвонив знову, він наче й збирався поставити його на «Mute», просто так, про всяк випадок, але забув.

– Слухаю?

– Це Валек. Таксист. Чекаю біля під’їзду. В сенсі, біля парадного входу. Ви там ще довго? А то всі розійшлися вже.

– Так, – сказав він, – дякую. Зараз виходжу. Перепрошую, – і рушив у бік вахтера, тримаючи мобілу в руці, і вахтер відступив, звільняючи дорогу. Від вахтера війнуло несвіжим лежалим одягом, немовби мокрою підлоговою ганчіркою… Чи це від прибиральниці пахло мокрою підлоговою ганчіркою? Запахи змішувалися й були переконливо неприємні.

Порожні очниці Драми та Комедії провели його із сумним докором. Таксівка стояла біля крайки тротуару, зловісна лисина Валека оптимістично відблискувала у світлі ліхтарів.

– Що можна робити так довго в театрі? – докірливо спитав Валек. – На що тут дивитися? Необароко, і до того ж пізнє. Куди тепер?

– Додому! – сказав він із полегшенням.

У таксівці пахло Валеком. І бензином. Валеком – сильніше. Вже коли Валек заклав хвацьке коло, він похопився:

– Я хотів сказати, до «Піонера». Це який на…

– Я знаю, куди їхати.

– Усі все знають. – Калатаюче серце поступово заспокоювалося. Чого він злякався, справді? Старої-прибиральниці? Вахтера? – А хто взагалі вас викликав?

– Ви. – Вуличні вогні бігли обличчям Валека, знизу догори, знизу догори… – Сказали, що затримуєтеся в театрі і щоб я чекав біля під’їзду. Я чекав, потім про всяк випадок віддзвонив.

– Так, – сказав він, – авжеж.

Валек їхав дуже акуратно, позаяк бруком теж гуляли люди, які не уміщалися на вузьких тротуарах, немовби тісто, що вивалювалося з діжі. Дівчина в білому беретику і білій шубці нахилилась і постукала в мокре бокове скло, просто так, від надміру радості.

– Он той будинок бачите? З білим барельєфом? Жіноче обличчя? Коли йде дощ…

– Вона плаче. Вона тут, схоже, часто плаче, он які патьоки.

– А он там…

– Будинок чорної вдови? Досить, Валеку. Розкажіть краще про могилу Валевської.

– Ну… вранці, після похорону, – охоче сказав Валек, – прийшли шанувальники… а землю розрито, і вінце труни… Пам’ятника не було ще. Здійнявся ґвалт, прибігло цвинтарне керівництво. Міліція. Все оточили, шанувальників відігнали. Потім начебто запевняли, що її просто викинули з труни, що тіло було там же, в могилі.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Автохтони»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Автохтони» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Мария Галина - Гиви и Шендерович
Мария Галина
Мария Галина - Хомячки в Эгладоре
Мария Галина
Мария Галина - Время побежденных
Мария Галина
Мария Галина - Автохтоны
Мария Галина
Мария Галина - Ганка и ее эльф
Мария Галина
Мария Галина - Медведки
Мария Галина
Мария Галина - Поводырь
Мария Галина
libcat.ru: книга без обложки
Мария Галина
Отзывы о книге «Автохтони»

Обсуждение, отзывы о книге «Автохтони» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.