Мария Галина - Автохтони

Здесь есть возможность читать онлайн «Мария Галина - Автохтони» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Литагент Фолио, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Автохтони: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Автохтони»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів.
Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року.
До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія».
Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…

Автохтони — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Автохтони», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Що, невже про енкавеесника Пушного?

– У тому й річ. У перших версіях у Валевську стріляв офіцер вермахту. І не в тридцять дев’ятому, а в сорок першому. Вона, звісно, співпрацювала з партизанами, а для прикриття співала в опері для німецької верхівки. Ну, й отримала завдання причарувати німецького офіцера. А він, коли дізнався, що вона пособниця ворога, просто пристрелив її, як…

– А Валевські, я маю на увазі, живі Валевські не заперечували?

– Звісно ні. Марта була дуже розумною жінкою. Але з Ковачем номер не пройшов.

– Шкода. Зараз товарняк би цілком прокотив. Чудово б прокотив.

Його супутник пожвавішав.

– А й справді. Зараз мода на забутих геніїв. Воробкевич, он, кажуть, відкопав якогось. Носиться тепер із ним. Хоча Воробкевич увесь час з кимось носиться. А то скільки можна про чорну вдову і будинок повішеного. Чи про вампірів. Не розумію, чому всіх так цікавлять вампіри?

– Місцевий колорит?

– Не без цього, але вже занадто їх стало багато, не продихнути просто. Я думаю, скоро прибульці знов увійдуть у моду. Прибульців давно не було. Але якщо прибульці, що я буду показувати? Посадковий майданчик на даху аптеки номер один?

– А ви давно ось так? Супроводжуєте?

– Вже років зо десять. – Його супутник зітхнув. – Клієнти цікавляться, ну я й накупив путівників. І сам захопився. Ви, я бачу, теж оцінили, гм… он ту п’єту? Це Кузнєвич.

– Себто там, унизу?

– Ні, що ви. П’єта його роботи. Він, можна сказати, класик.

Кована троянда швидко вкривалася дрібними краплями. Конденсат. Холоднішає.

– Костжевський теж тут похований?

– Ні. Напевно, там же, де й Ковач. У якій-небудь загальній ямі. До речі, меморіал жертвам Першої світової бачите? Он там, на пагорбі? Така біла будівля в античному стилі? Саме там стояв той піхотний полк. Під його командуванням. Він тоді ще був майором. Майор Костжевський. Тут у вісімнадцятому скинули імперське іго. На цілих три тижні. І цей полк…

– Повстав і виступив на боці народу?

– Що ви! Прорвали кільце сил самооборони й придушили повстання. Увірвалися до міста на автомобілях, молодецькі такі… А Костжевський став військовим комендантом. Хочете про нього докладніше? В мене є деякі матеріали.

Його супутник із надією зазирнув йому в очі.

– Так, мабуть. І я б переглянув біографію Ковача. Якщо можна. Хоча б при вас. Даруйте, а хто ви за спеціальністю? Насправді?

– Історик. Писав дисертацію, – сухо сказав його супутник. – «Партизанський рух у регіоні з 1939 по 1945 рік».

– Захистилися?

– Ні.

Лисина, шкіряна кепка, шкіряна куртка.

– До речі, щодо партизанських подвигів Валевської – це була версія Марти. Дивовижна жінка! Така життєва сила, і жодних забобонів. Проте мати для неї завжди була чимось абстрактним. Марта її майже не знала. Її з дитинства запхали до якогось швейцарського пансіону і додому хіба що на Різдво забирали. Вона навіть на похорон не встигла. Приїхала вже до могили. Краще б їй взагалі не повертатися, бідоласі. Відразу ж почали тягати на допити. Потім війна. Евакуація. Злидарство. Потім якось налагодилося. Врешті-решт.

– А я думав, вона була в театрі під час цього… ну, пафосно висловлюючись, рокового пострілу. Яніна розповідала.

– Ах, Яніна. Справжня Валевська. Любить драматизувати. Ні-ні, дівчинки в театрі не було. Адже є мемуари. Спогади театралів. Завсідників. Але дійсно, так набагато мальовничіше. В неї є чуття, у Яніни. Треба буде, гм… використати за нагоди.

– А правду – геть набік?

– Якби ви писали кандидатську про партизанський рух, то з визначенням слова «правда» у вас напевне б виникли труднощі.

– Правда – це факти.

– Справді? Факти – це те, що розповідають про факти люди, а люди, знаєте… Так ми повертаємося? Чи ще хочете погуляти трохи? Ось-ось споночіє, а підсвічування тут дуже цікаве.

Напливали сутінки, в опаловому світлі його супутник здався зеленувато-блідим, тіні залягли вздовж запалих щік, очі запалися глибоко в очниці, а вилиці, навпаки, загострилися… Людина, яка цікавиться цвинтарною архітектурою, напевно, і має так виглядати.

– Ні, дякую. Тепер до «Синьої пляшки», якщо можна. Знаєте таку?

– Хто ж не знає. А все ж таки даремно ви. Он там, за дві ділянки, ще добрий Кузнєвич…

– Ні-ні. Якось холодно тут… Мерзлякувато.

– Хіба? – здивувався його супутник. – Я не помітив. До речі, а ви знаєте, ходять чутки, що могила Валевської порожня.

* * *

– Ну що? – Вейнбаум із кректанням посовався на стільці. – Як просувається розслідування?

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Автохтони»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Автохтони» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Мария Галина - Гиви и Шендерович
Мария Галина
Мария Галина - Хомячки в Эгладоре
Мария Галина
Мария Галина - Время побежденных
Мария Галина
Мария Галина - Автохтоны
Мария Галина
Мария Галина - Ганка и ее эльф
Мария Галина
Мария Галина - Медведки
Мария Галина
Мария Галина - Поводырь
Мария Галина
libcat.ru: книга без обложки
Мария Галина
Отзывы о книге «Автохтони»

Обсуждение, отзывы о книге «Автохтони» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.