Мария Галина - Автохтони

Здесь есть возможность читать онлайн «Мария Галина - Автохтони» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: Литагент Фолио, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Автохтони: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Автохтони»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Марія Галіна – відома російська поетка та письменниця українського походження, біолог за освітою, лауреат численних літературних премій з поезії, прози та фантастичної прози (зокрема двічі – персональної премії Бориса Стругацького). Химерна проза Марії Галіної набула визнання критиків та завоювала любов читачів.
Роман «Автохтони» російською вийшов друком у 2015 році і був відзначений критикою як одна з найяскравіших літературних подій року.
До безіменного міфічного міста, яке багатьом, однак, видасться знайомим, прибуває такий самий безіменний герой – людина без імені і без персональної історії. Взагалі, він начебто мистецтвознавець, який приїхав, щоб написати статтю про постановку безмаль столітньої давнини опери «Смерть Петронія».
Тіні оживають, місто наповнюється вихідцями з минулого, яке начебто давно завершилося, але водночас триває. Оперна співачка, вбита просто на сцені ревнивим коханцем, відроджується у власній напівбожевільній праонуці; офіціантка в місцевому кафе працює тут, за її власними словами, з кінця XVIII століття, а всюдисущий старигань, якого головний герой винаймає як консультанта, схоже, і зовсім вічний. Усі разом вони формують дивну і відмерлу расу стародавніх мешканців цього міста – похмурих і загадкових автохтонів…

Автохтони — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Автохтони», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– З чоловіком? Нахмансон? Інженер-путієць?

– Ви добре підготувалися, – сказала вона. – А з Ковачем вони познайомилися, коли ставили якусь аматорську виставу. Кажете, це була «Смерть Петронія»? Я не пам’ятаю.

– Ніхто не пам’ятає. Він справді був геніальним?

– О так! – Вона знизала плечима. – Принаймні так кажуть. Адже нічого не збереглося. Ані нотних записів, нічого.

– А що з ним сталося? Мені казали, він загинув.

– У тридцять дев’ятому. Він пристав до повстанців і загинув зі зброєю у руках, захищаючи незалежність своєї країни, – сказала вона офіційним голосом. Напевно, копіювала екскурсовода, який вдень водить тут екскурсії.

– А… Нахмансон?

– Тоді ж. Прийшли Совєти, і його розстріляли. За саботаж.

Вона говорила сухо, наче підкреслюючи: ти просто чужинець, сповнений цікавості, а ми не любимо чужинців. Смерть приносять саме чужинці.

– Саботажу насправді, звісно, не було?

Вона помовчала. Гарячково, переривчасто зітхнула.

– Хочете знати, як усе було насправді? Насправді це довга історія.

Відскочила від вітрини до обтягнутої оксамитом козетки з левовими лапами-ніжками й табличкою «Сидіти забороняється». Сіла, закинувши ногу на ногу. Опуклі, акуратні нігті. Як мушлі. Й фарбовані перламутром. Усе в ній було якесь водяне, наче вона грала в русалку, яка через підводну нудьгу грає в земну панянку. Охопила коліно руками. Бліді маленькі руки.

– Я люблю довгі історії, – сказав він і, присунувши тонетівський фотель, сів навпроти. Там теж була табличка «Сидіти забороняється», але він її проігнорував.

Знову зітхнула. В ямці біля початку шиї пульсували тіні.

– Я теж. Але мало хто хоче слухати. Напевно, тому, що всім і без того все відомо. Про постріл у театрі. Це є навіть у путівнику. Цю історію в нас дуже цінують. Ми нею пишаємося. Вона, можна сказати, окраса міста.

Ретельно дозована порція отрути.

Він миролюбно сказав:

– Є такий різновид культурного канібалізму. Нещастя, особливо мальовничі, стають загальним надбанням. Тим більше, це й справді вже історія.

– Так. Але ця історія й справді сумна. Вона про вродливу, удачливу, талановиту та щасливу жінку, яка кохала свого чоловіка. І ось одна влада заступила іншу. І прийшли нові, чужі, страшні люди. І ці чужі люди зруйнували та доламали те, що не встигли зруйнувати та доламати попередні чужі люди. Коли якась влада тримається довго, можна знайти якісь шпарини, нори, де можна сховатися і навіть спробувати бути щасливим. Але в нас жодна влада не трималася довго. Розумієте?

– Так. Можна спробувати. Бути щасливим. Багато хто намагався.

– Спочатку вони розстріляли своїх же. Тих, хто тікав сюди у двадцяті. Просто про всяк випадок. Потім узялися за місцеву інтелігенцію. Специ, так вони говорили. Адже специ теж могли стати поплічниками ворога, чи не так? Але специ все ж таки були корисними, і їх вилучали вибірково. І хтось доніс на Нахмансона. Залізниця – стратегічний об’єкт. І його взяли. І Магдалена, аби врятувати його, віддалася одному значному чину НКВС…

Він зазначив про себе це старомодне – віддалася. Не переспала, ні. Віддалася.

– Вона була дуже гарною акторкою, дуже. Пушной, ну, цей енкавеесник, повірив, що вона кохає його, його одного, але зобов’язання щодо першого чоловіка… ну, ви розумієте. Словом, якщо пощастить витягти бідолаху Нахмансона, то це буде нібито спокутування її зради. Він на той час аж нетямився від неї.

– Але витягти Нахмансона не вдалося?

– Ні. Його вже розстріляли. Пізніше з’ясувалося, що на нього звів наклеп товариш по службі. Хотів зайняти його місце. Ну і коли виявилося, що вже нема кого рятувати, Магдалена в обличчя сказала енкавеесникові все, що про нього думала. Що він їй огидний. Що вона, перед тим як лягти з ним, приймала морфій. Що її трусить від цих рук… із задирками… від запаху його чобіт… його ніг…

Вона прикрила очі, під опуклими повіками ходили зіниці. Тонкі ніздрі роздималися. Дуже гарна акторка, дуже.

– Це було в гримерці, вона саме готувалася до виходу, і ось…

– Сказала все йому і вийшла співати партію? Show must go on?

– Певна річ. – Вона навіть злегка здивувалася. Круглі брови трохи підвелися.

Ось дивний, альтруїстичний егоїзм. Буквально хвилину тому взнала, що її коханого чоловіка розстріляно, кинула в обличчя кату-коханцю, що ненавидить його… І виходить на сцену співати. А що вона, до речі, співала?

– А що вона, до речі, співала?

– Кармен.

Ну, звісно. Кармен. Як же може бути щось інше? Хозе та Гарсіа Кривий. Чудова, чудова мізансцена.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Автохтони»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Автохтони» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Мария Галина - Гиви и Шендерович
Мария Галина
Мария Галина - Хомячки в Эгладоре
Мария Галина
Мария Галина - Время побежденных
Мария Галина
Мария Галина - Автохтоны
Мария Галина
Мария Галина - Ганка и ее эльф
Мария Галина
Мария Галина - Медведки
Мария Галина
Мария Галина - Поводырь
Мария Галина
libcat.ru: книга без обложки
Мария Галина
Отзывы о книге «Автохтони»

Обсуждение, отзывы о книге «Автохтони» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.