Маргарет Мадзантини - Не йди

Я витампонував кровотечу, видалив гній, зробив малу резекцію [19] Мала резекція – видалення частини органа. кишечника. І лише в самому кінці зайнявся маткою. Процес зайшов дуже далеко, інфекція поширилася, я не міг ризикувати. Я видалив цю сіру матку, де, напевно, була наша дитина. Я більше не підводив очей, Анджело, лише іноді, коли мені був потрібен новий інструмент, поглядав праворуч, на руки чорноволосої медсестри, котра ніколи не знала, який інструмент мені подавати. В операційній було чути лише звук моїх рук у тілі Італії. Звук від ковзких, липких і напружених пальців під час операції. Але наприкінці операції я став оптимістом, сповненим віри. Я тремтів, і від мене тхнуло потом. Світлий день увійшов крізь вікно, навколо мене з’явилося нове світло, що заповнило операційну. З медсестри теж лив піт від утоми та спеки. У приміщенні було нестерпно задушливо, але я помітив це лише зараз. Я зашивав Італії очеревину, і від спеки в мене злипалося волосся й пучки пальців. Діаграма її серцебиття мала нормальний вигляд. Я зашивав її тіло, як квапливий кравець, який закінчує останні стібки на сукні нареченої. Ніч промайнула. Зараз я нарешті всядуся на стілець, що стоїть у мене за спиною. Я вже два дні не приймав душ й не голився, проте вважав себе ангелом. Я заплющу очі й притулю голову до стіни, як герой кінострічки.

І все ж таки вона померла. Дві години по тому життя відлетіло від неї. Я був поряд із нею, вона відійшла від наркозу. Я перевіз її в іншу палату на тому ж поверсі. Там, поряд з її ліжком, було ще одне вільне. Італія відійшла від наркозу саме тоді, коли я стояв перед вікном, що виходило прямо на вулицю. Я оглядав краєвид, якого не побачив минулої ночі і який зараз вимальовувався при сонячному світлі. Ця місцина була пласкою й глинистою. На великому рекламному щиті ковбой скакав верхи на банці пива. Це кордон, подумав я. Так, тут усе було схоже на прикордонну зону. Сама будівля, у якій містилася лікарня, мала вигляд крихкий і бюрократичний, як у митниці. Я говорив собі, що кожна історія кохання потребує випробувань. Проїхала машина, маленька червона малолітражка, проїхала без шуму. Сонце було вже високо в небі. Невдовзі знову почнеться літо . І я всміхнувся.

Італія щось промурмотіла, і я повернувся. Сонце світило їй прямо у вічі, і її сірі райдужки здавалися вкритими сріблястою лускою.

– Пити, – прошепотіла вона. – Хочу пити.

На малесенькій тумбочці стояла пляшка з водою, яку для мене принесла медсестра, я її майже спорожнив одним духом. Операція тривала майже шість годин, і після неї в роті стало сухо, немов у пустелі. Тепер води залишилося справді обмаль, лише на денці зеленої скляної пляшечки. Я вилив трошки на носову хусточку, яку дістав з кишені, і промочив її сухі, потріскані губи. Вона широко відкрила рот, немов зголодніле пташеня:

– Ще…

Я знову намочив хусточку й поклав їй між губами, і вона її висмоктала. Усе відбулося за кілька хвилин, раптом вона відірвала від подушки голову й вигнула шию назад. Італія заговорила якимось чужим голосом:

– Що зі мною?

Здавалося, вона говорила ні до кого, а можливо, зверталася до самої себе, побачивши себе в далечині своєю повною копією, яка танцювала в неї над головою, десь під стелею. Я став прямо в неї перед очима, зіпершись руками на ліжко. Куди ти збираєшся, маленька зів ’ яла суріпко, бездиханна жабко? Куди ти маєш намір піти? Я спирався кулаками, напруживши руки, щоб не впасти на неї. Я заступав їй поле зору. Я стояв у тіні, а на неї падало світло. Вона вже була в іншому світі. Зіниці були повернуті вгору, вона щось шукала, якесь місце для себе, і металася не в змозі дістатися туди.

– Що зі мною? – знову запитала ледве чутним голосом, здавалося, що вона зверталася до когось, хто чекає на неї там, угорі, на цій низькій стелі, трішки освітленій сонцем.

Я погладив її обличчя, щелепи в неї були неприродно напружені. На підборідді випнулися сині вени, шия була тверда й прозора, як пергаментний ліхтар на вітрі. Скільки разів я бачив її такою! Коли ми кохалися, вона раптом відхиляла голову назад, до стіни, витягуючи свою шию, яка ставала довгою й худорлявою, і шукала своє особливе місце в темряві. Вона стискала повіки, роздувала ніздрі, немов принюхувалася. Насичений аромат щастя, якого в неї ніколи не буде, яке вона так відчайдушно шукала на цій вкритій потом подушці. Я ще раз спробував заволодіти її поглядом, але її підборіддя висковзнуло з моєї спітнілої долоні.