Маргарет Мадзантини - Не йди

– Де операційна?

Черговий лікар стривожено подивився на мене:

– Ви не маєте дозволу оперувати в цій лікарні…

А я вже штовхав перед собою каталку, навіть не знаючи, у якому напрямку рухатися. Тепер уже медсестра шкандибала поряд зі мною, намагаючись показувати мені дорогу. Операційна була там же, на першому поверсі, у кінці коридору, обкладеного блакитними кахлями, це було таке саме приміщення, як і інші, світло було ввімкнуте, і пахло спиртом, що вивітрювався з медикаментів. Електрокардіограф було заткнуто в куток, поряд із ним стояв порожній візок. Ми увійшли в цю темряву, я поставив каталку в самому центрі, під безтіньовою лампою, що висіла під стелею. Я увімкнув її, але більша половина лампочок перегоріла.

– Піднімай віконниці, відкривай усі до єдиної! – наказав я медсестрі, і вона виконала мій наказ, як робот. – Де інструменти?

Вона влізла в якусь комірку, де виднілися дверцята металевої шафи, і почала нишпорити по полицях, я підійшов до неї. Вона стала навкарачки й витягнула з самої глибини шухлядки запечатаний пакет із ножицями, лише самі ножиці. Вона подивилася на мене, їй зовсім не було відомо, чого конкретно я потребував. Я повністю витягнув шухлядку з пазів і висипав з неї все на підлогу, потім так само зробив із ще однією шухлядкою, а пізніше ще з однією. Нарешті я знайшов те, що потрібно: холодний скальпель, пінцети, розширювач, каутер, затискачі й голки. Там було все. Я схопив ці пластикові пакети й покидав їх на порожній візок. Я розрізав одяг на Італії, узяв за краї й розтягнув їх у різні боки. Те, що я побачив, вразило мене, її шкіра, що була неприродно білою в цьому холодному світлі, ребра й маленькі рожеві соски, пронизані синіми венами.

– Електроди, – вигукнув я.

Медсестра поставила присоски на груди Італії, щоб зняти електрокардіограму. Потім я сам зробив їй інтубацію, обережно, щоб не завдати їй болю. Узяв два клапті зеленої тканини, що були складені поруч, і потихеньку поклав їх на Італію: одним вкрив ноги, а другим груди. Підготував потрібну дозу тіопенталу натрію. Ретельно вимив руки й поквапливо вдягнув стерильний халат поверх одягу. Черговий лікар наблизився до мене і схвильовано випалив металевим голосом:

– Ця лікарня – лише амбулаторія, у нас немає достатньо устаткування для подібного операційного втручання. Якщо щось трапиться, проблеми будуть у вас, у мене, у всіх нас…

– У неї септицемія [16] Септицемія – зараження крові. .

– Послухайте мене, викликайте «швидку» й відвезіть її в нормальну лікарню. Якщо вона помре під час переїзду, нікому це не поставлять у провину.

Я схопив його прямо за пику, Анджело, за бороду, за вухо, за те, що опинилося в долоні. Схопив і штурхонув об стіну. Він пішов звідти, а я мав знову вимити руки.

– Рукавички, – вигукнув я, розчепіривши пальці. Чорнява медсестра намагалася зробити все якомога краще, щоб надіти їх на мене з певною поштивістю, але руки в неї при цьому тремтіли.

Хлопчина в надто короткому халаті залишався стояти в кутку. Тепер на ньому був довгий халат і маска на обличчі. Я ще раз глянув на нього й помітив, що його обличчя має форму трапеції.

– Ти пройшов передопераційну обробку?

– Так.

– Тоді йди сюди, будеш мені допомагати.

Він послухався й підійшов до узголів’я.

– Не відводь погляду від монітора й будь готовим до дефібриляції [17] Дефібриляція – усунення фібриляції (різночасного й розрізненого скорочення окремих м’язових волокон серцевого м’яза). , якщо знадобиться.

За вікном почало світати. На обличчі Італії був повний спокій. Я відчував себе сильним, Анджело, просто неочікувано сильним. Цю сцену я вже бачив, не знаю де, може, уві сні. Я вже її переживав і, можливо, очікував. Наша зустріч була запланована. І мені здалося, що вона нарешті увійшла в моє життя. Страх крові, який у мене був у дитинстві, надріз, та мить, коли вже надрізане тіло ще не кровить… можливо, це й була вона. Вона була в цьому надрізі. Кров, якої я боявся, була її кров, так само, як я боявся її кохання. Вона вже була. Той, Анджело, хто тебе кохає, є завжди, він є ще до того, як познайомився з тобою, до того, як з’явилася ти. Тепер я не боявся. Раптове тепло ввійшло в мене, палке й благодатне сонце засяяло тільки для мене.

– Скальпель.

Я взяв інструмент, стиснув його й приклав до її тіла. Я тебе кохаю, думав я, кохаю твої вуха, твою шию, твоє серце. І став різати. Я почув, як відкривається її тіло, і став чекати на кров.

Потім почалася моя робота. Кров залила внутрішні органи, які на відкритій частині вже мали темний колір, ознаку некрозу. Я відсунув кишку. Матка була сірою, а труби збільшеними, гній був усюди, великий гнійний мішок утворився в Дугласовому просторі [18] Дугласів простір – органічна кишеня, утворена складками черевної порожнини, що розташовується між задньою стінкою матки і прямою кишкою. . Я одразу ж, Анджело, подумав про аборт. Ця інфекція була спричинена якимось травматичним втручанням. І все ж таки я не міг зрозуміти, адже в разі септичного аборту вмирають дуже швидко. Напевно, після цього їй робили ще вишкрібання, теж не ясно. І після цього вона якось дибала з інфекцією всередині. Я поводив очима, ступив крок назад. Тепер додалася ще й ця думка… Озирнувся навколо себе, хлопчина з обличчям-трапецією із жахом дивився на мене, та й у медсестри було перекошене обличчя, а на чолі виднілися плями крові. Я подивився на маленьке обличчя Італії із заплющеними очима, воно було блідим, як віск, і зеленаве від тканини, якою я вкрив її груди. Саме тоді я попросив Бога допомогти мені. Я підняв руки в закривавлених рукавичках, стиснуті в кулаки. Я боротимуся, я не відпущу її, і я хотів, щоб Він це знав.