Джоанн Харрис - Шоколад

– Вона в нас розумниця, – каже мені бабуся властивим їй грубуватим тоном. – Тепер чудово заживе без свого пияка.

Ру тимчасово переселився до однієї з вільних кімнат кав’ярні, а Люк зайняв його місце поруч з Армандою, на превелике невдоволення матері.

– Тобі не можна там жити, – верескливо кричала вона йому. Я стою на площі й бачу, як вони йдуть із церкви: він – у недільному костюмчику, вона – в одному зі своїх незліченних костюмів-двійок пастельних тонів. Її волосся сховане під шовковий шалик, зав’язаний на голові вузлом.

– Тільки до дня н-н-народження. – Він ввічливий, але непохитний. – А то ж вона з-зовсім сама. Раптом з н-н-нею знову станеться напад.

– Це все дурниці! – безапеляційно заявляє вона. – Я поясню тобі, що вона робить. Просто намагається вбити клин між нами. Я забороняю тобі, категорично забороняю ночувати в неї цей тиждень. Щодо її абсурдної витівки з вечіркою…

– Ти не маєш мені з-забороняти, m-maman .

– Чому це? Ти – мій син, чорт забирай, і я не бажаю чути, що тобі приємніше слухатися божевільної старої, ніж власної матері! – На її очах блищать сердиті сльози, голос тремтить.

– Заспокойся, maman . – Ниття матері його не надто турбує, але він обіймає її за плечі. – Це ж не надовго. Тільки до дня народження. О-о-обіцяю. До речі, ти теж запрошена. Вона буде щаслива, якщо ти п-прийдеш.

– Я не хочу там бути! – голос у неї примхливий і сльозливий, як у стомленої дитини.

Люк знизує плечима.

– Ну, не приходь. Тільки потім н-не ображайся, що вона відмовляється зважати на твої бажання.

Кароліна дивиться на сина.

– Це ти до чого?

– До того, що я міг би у-умовити її. П-переконати. – Він розумний хлопчик, знає свою матір. Розуміє її краще, ніж вона сама думає. – М-міг би вмовити. Але якщо ти навіть с-спробувати не хочеш…

– Я цього не казала, – піддавшись раптовому пориву, вона міцно обіймає сина. – Ах ти ж мій розумнику, – до неї миттєво повертається гарний настрій. – Ти ж допоможеш , правда? – Вона лунко цмокнула його в щоку. Люк терпить її пестощі. – Мій гарний, розумний хлопчик, – з ніжністю в голосі повторює вона, і вони продовжують шлях. Люк, уже вищий за матір, дивиться на неї згори вниз уважним поглядом, як поблажливий батько на неслухняну дитину.

О так, він добре її знає.

Тепер, коли у Жозефіни з’явилися власні турботи, я змушена самотужки готуватися до свята шоколаду. На щастя, більшу частину роботи вже зроблено. Залишилося запакувати кілька десятків коробочок. Я працюю вечорами – роблю тістечка й трюфелі, пряникові дзвіночки й позолочені pains d’èpices . [47] Кексики ( фр. ). Мені, звичайно, бракує спритних рук Жозефіни, яка досконало опанувала науку пакування і прикрашання готових солодощів, але Анук допомагає як може, розправляє целофанові рюші й ліпить шовкові трояндочки на незліченні саше.

Вулична вітрина, у якій я викладаю святкову експозицію, тимчасово затягнута білим цигарковим папером, і тепер зовні крамниця виглядає майже так само, як у день нашого приїзду. Анук прикрасила паперову ширму фігурками з яєць і тваринами, вирізаними з кольорового паперу, а в центрі розташувала великий плакат з таким оголошенням:

Почалися шкільні канікули, і площа тепер вирує дітьми. Вони раз у раз притискаються носами до затягнутого скла з надією побачити, як іде підготовка до свята. Я вже набрала замовлень на вісім тисяч франків – деякі везли аж з Монтобана й навіть із Ажена, – а попит, як і раніше, не падає, так що крамниця зараз рідко стоїть без покупців. Очевидно, пропаганда Каро не набула чинності. За словами Ґійома, Рейно запевнив парафіян, що свято шоколаду, що б не казали злі язики, проводиться з його повного благословення. Навіть я часом помічаю, як він спостерігає за мною з маленького вікна свого будинку. Його голодні очі палають ненавистю. Я знаю, що він зичить мені зла, але щось заважає йому випустити жало. Я намагалася з’ясувати це в Арманди, – їй відомо більше, ніж вона розповідає, – та бабуся у відповідь лише хитає головою.

– То давно минулося, – ухильно відповідає вона. – А я старію, пам’ять підводить.

І одразу починає розпитувати про меню, яке я склала на її день народження, заздалегідь нахвалює кожну страву, вносить доповнення. Паста з трюфелів, воловани з грибами, приготовані в вині з вершками й лисичками на гарнір, смажені лангусти з рокет-салатом, п’ять видів шоколадних тортів, усі її улюблені, домашнє шоколадне морозиво… Очі Арманди сяють радістю й лукавством.