О пів на дев’яту мені час було відчиняти «Небесний мигдаль», і я припинила пошуки. Якщо захоче, сам з’явиться. У шоколадні на мене чекав Ґійом, хоча двері не були замкнені.
– Чого ж ви чекаєте на вулиці? Зайшли б досередини, – дорікнула йому я.
– О ні, – сумно посміхнувся він. – Таке у нас не прийнято.
– А ви не бійтеся ризикувати, – зі сміхом порадила я йому. – Заходьте, почастую вас своїми новими еклерами.
Він ще як слід не оговтався після смерті Чарлі, досі змарнілий, начебто навіть став менший на зріст. Горе помережало зморшками його пустотливе й не за віком молоде обличчя. Але він не втратив почуття гумору, не втратив жартівливості та мрійливості, що рятували його від жалю до себе. Сьогодні вранці йому кортіло поговорити про нещастя, яке спіткало річкових циган.
– Кюре Рейно під час ранкового богослужіння ні словом про це не згадав, – повідомив він, наливаючи в чашку шоколад зі срібного кухлика. – Ні вчора, ні сьогодні. Ані слова. – Я погодилася, що з боку Рейно, враховуючи його жвавий інтерес до компанії блукачів, таке мовчання досить дивне.
– Напевно, йому відомо щось таке, що він не має права розголошувати, – припустив Ґійом. – Так би мовити, таємниця сповіді.
Він бачив, як Ру розмовляв про щось із Нарсісом біля його розсадника, доповів Ґійом. Може, Нарсіс дасть йому роботу. У кожному разі, хотілося б сподіватися.
– Він часто наймає поденних працівників, – розповідав Ґійом. – Він же вдівець. Своїх дітей у нього немає. Крім племінника в Марселі, нема на кого залишити ферму. І йому однаково, хто працює в нього в літні жнива. Якщо працівник хороший, йому немає різниці, ходить той до церкви чи ні. – Ґійом ледве помітно всміхнувся, як завжди посміхався, коли збирався висловити, на його погляд, дуже сміливе судження. – Іноді я запитую себе, – замислено провадив він, – хіба Нарсіс, як християнин, не кращий – у буквальному значенні слова – за мене або Жоржа Клермона… або навіть кюре Рейно. – Він ковтнув шоколаду. – Я хочу сказати, Нарсіс принаймні допомагає людям , – додав він серйозно. – Тим, кому потрібні гроші, він дає роботу. Дозволяє бурлакам ставати табором на його землі. При цьому всі знають, що він от уже багато років спить зі своєю економкою. І до церкви ходить тільки для того, щоб зустрітися зі своїми клієнтами. Зате він допомагає людям.
Я зняла кришку з тарелі з еклерами й одне тістечко поклала йому.
– На мій погляд, немає такого поняття, як хороший або поганий християнин, – заперечила я. – Є погані й хороші люди.
Ґійом кивнув і кінчиками великого й вказівного пальців узяв з тарілки маленьке кругле тістечко.
– Може бути.
Він надовго замовк. Я теж налила собі шоколаду, додала до нього горіхового лікеру і посипала крихтою з фундука. Запах із чашки теплий і п’янкий. Так пахне сіно на сонці наприкінці осені. Ґійом їсть еклери зі стриманим задоволенням, вологою подушечкою вказівного пальця збираючи з тарілки крихти.
– Якщо так міркувати, то, по-вашому, виходить, що гріх, спокуса, умертвіння плоті, – те, у що я вірив усе своє життя, – це просто порожні слова?
Його серйозний вигляд викликав у мене посмішку.
– По-моєму, ви розмовляли з Армандою, – м’яко сказала я. – Щодо цього можу сказати тільки одне: кожен з вас має право залишатися при своїх переконаннях. Поки вас це влаштовує.
– О… – Він дивиться на мене з острахом, начебто побачив на моїй голові роги. – А ви самі – не подумайте тільки, що я настирливий – у що вірите ви?
У килими-літаки й чарівні палички з рунічними письменами, в Алі-Бабу і явлення Святої Богородиці, у подорожі до астралу і прогнозування майбутнього по осаду в келиху з-під червоного вина…
Флорида? Диснейленд? Еверглейдз? Як же все це, серденько? Невже не побачимо?
Будда. Подорож Фродо до Мордору. Перетворення. [37] Мається на увазі богословський термін, що уточнює сенс перетворення хліба і вина на тіло й кров Спасителя Ісуса в так званому таїнстві євхаристії.
Дорота й Тото. Великодній кролик. Інопланетяни. Чудовисько в шафі. Воскресіння мертвих до Судного дня. Життя за велінням карт… У різні періоди життя я в усе це вірила. Або робила вигляд, що вірила. Або робила вигляд, що не вірила.
Як скажеш, мамо. Аби тільки ти була щаслива.
А тепер? У що я вірю тепер?
– Я вірю, що найголовніше на світі – це бути щасливим, – нарешті відповіла я.
Щастя. Невимогливе, як келих шоколаду, або непросте, як серце. Гірке. Солодке. Сьогодення.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу