Джоджо Мойес - Після тебе

Моя шия сховалась у комірець.

— Хочу пояснити свою позицію, Луїзо. Я не з тих адміністраторів, хто заплющує на це очі. Я знаю, що багато де відпустки є способом заохочення, але тільки не там, де працюю я.

— Можете мені повірити, я б не назвала останні дев’ять тижнів заохоченням.

Він оглянув нижній бік таці й медитативно потер його великим пальцем.

Я зробила глибокий вдих і продовжила:

— Я впала з даху. Може, вам показати мої шрами після операцій? Щоб ви знали, що я навряд чи ще раз таке зроблю.

Він витріщився на мене.

— Не треба сарказму. Я не кажу, що ви збираєтесь і надалі влаштовувати нещасні випадки. Але ваша лікарняна відпустка pro rata [13] Відносно ( лат .). вашої нетривалої роботи тут була неприпустимо довгою. Ось і все, що я хочу сказати. Будь ласка, запам’ятайте це.

У нього були подібні до швидкісних автівок запонки.

— Ваше повідомлення отримане, містере Персіваль, — відповіла я. — У подальшому я докладатиму максимум зусиль, щоб уникнути майже смертельних випадків.

— Вам знадобиться форма. За п’ять хвилин я принесу її з комори. Який у вас розмір? 40? 42?

— 38. — Я здивовано дивилася на нього.

Його брова злетіла вгору. Моя теж — у відповідь. Він зник у своєму кабінеті, а Карлі схилилася над машиною для кави та солодко посміхнулася йому в спину.

— Придурок. Повний придурок, — сказала вона крізь зуби.

І вона не помилилася. З тієї самої миті, як я повернулася, Річард Персіваль ані на мить не давав мені спокою. Він перевіряв дотримання розміру порцій, шукав мікроскопічні крихти горішків у кутках бару, прискіпливо стежив за гігієнічними вимогами та примушував нас залишатися ввечері й чекати, доки він перевірить, чи всі вибиті чеки сходяться з касою до останнього пенні.

У мене більше не було можливості розмовляти з клієнтами, дивитися на табло вильотів, віддавати загублені паспорти, насолоджуватися виглядом літаків над злітною смугою у великому вікні — не було навіть часу дратуватися «Кельтськими сопілками». Якщо клієнт увійшов і його ніхто не обслуговував аж десять секунд, зі свого кабінету магічним чином матеріалізувався Річард, зітхав напоказ, голосно перепрошував за те, що доводиться так довго чекати. Ми з Карлі — а зазвичай у такі моменти ми були зайняті іншими клієнтами — потай обмінювалися поглядами, у яких були образа й бажання звільнитися.

Чи не половину свого дня він витрачав на зустрічі з постачальниками, а другу — на балачки з головним офісом про відвідуваність та витрати на душу. Він примушував нас нав’язувати додаткові замовлення і сварив, якщо ми цього не робили. Уже тільки цього було досить, щоб усе стало погано.

Але була ще й форма.

Коли я перевдягалась, у жіночий туалет зайшла Карлі і стала коло мене навпроти дзеркала.

— Ми схожі на двох ідіоток.

Якийсь маркетинговий геній був, вочевидь, невдоволений темними спідницями та білими сорочками і вирішив, що «Трилисник та конюшина» стане ще більш ірландським, якщо на нас буде справжній ірландський одяг. Цей справжній ірландський одяг придумав хтось, хто вважав, що просто зараз у Дубліні бізнес-леді й касирки ходять на роботу у вишиваних жилетах, гольфах і танцювальних туфлях на шнурівці. В усьому смарагдово-зеленому. І не забудьте про перуки із завитками.

— Матір Божа! Якби мене побачив мій хлопець, він пішов би від мене. — Карлі підпалила цигарку та залізла на умивальник, щоб відключити пожежну сирену на стелі. — Але, думаю, спершу б мене зґвалтував. Той ще збоченець.

— А що ж тут носять чоловіки? — Я потягла спідницю вниз, кидаючи боязкі погляди на запальничку в руках Карлі. Цікаво, наскільки швидко горить цей одяг.

— Та подивись навколо — тут же тільки Річард. І йому, бідоласі, доводиться носити сорочку із зеленим логотипом.

— І все? Ніяких ельфійських черевиків? Ніяких лепреконських капелюшків?

— Саме так. Тільки дівчатам треба мати вигляд порногномів.

— У цій перуці я схожа на Доллі Партон [14] Співачка в стилі кантрі, з пишними білявими локонами. у молодості.

— Ну тоді візьми руду. Як же нам пощастило, що на вибір є аж три кольори перук!

Нас уже кликав Річард. Від його голосу в мене почав тіпатися шлунок.

— У будь-якому разі, я тут не лишуся. Я вибіжу звідси, дриґаючи ногами в ірландському танці, та знайду іншу роботу. А він може запхати свою чортову конюшину у свою маленьку корпоративну дупу.

Вона вийшла з туалету з жестом, який можна назвати якимось саркастичним стрибком. Решту дня мене всюди супроводжували удари струму від того одягу.