Богдан Бойчук - Краєвиди підглядника

Вона двічі згадувала про «другу можливість», яка стосувалася її самої. І саме тут, може, треба було б шукати таємниці її задуму й щодо мене. Який кінець мала вона на увазі? Кінець її життя? Та це не мало жодного глузду, бо я не виношував убивчих намірів супроти неї. А може, йшлося тут про кінець чи, радше, завершення чогось у ній? У такому випадку, я був цілком безсилий, бо не мав найменшого натяку, що це могло бути. Можливо, що й вона не знала своїх емоційних чи психічних аномалій. Та, оскільки вона встановляла параметри наших взаємин, я не мав ніякого вибору й мусив приймати виклики.

Оскільки Джуліана не робила тепер ніяких ходів, я починав байдужіти. На другий день, замість їхати з роботи додому, я пішов собі у місто, з'їв добрий обід у французькому ресторані на Гадсон-стріт, а тоді посидів ще у кількох кафе на Блікер. Повернувся додому пізно й відразу міцно заснув. Джуліана, мабуть, відчувала, що гра вислизає з-під її пальців, тому на другий день, коли я знов повернувся додому пізно, вона сиділа з хлопцем на лавочці. Та, побачивши світло в моїй кімнаті, негайно відіслала хлопця геть і попрямувала до будинку. Це був сигнал для мене, що починалася якась нова або драматичніша гра.

Зрозуміло, що наступного дня, після роботи, я відразу поїхав додому. Тільки-но стемніло, вона появилася з хлопцем на лавочці. Між ними щось не ладналося. Джуліана чогось вимагала від хлопця, кричала, але він весь час хитав заперечливо головою.

Панувала велика задуха. Я роздягнувся і в самих трусиках сів на балконі. З Гудзону повівав легенький вітерець. Та я був напружений і не відчував ніякої приємности чи прохолоди. Крім того, в мене було погане передчуття. Стосунки між Ромео й Джуліаною на лавочці були натягнуті й нічого доброго не віщували. Джуліана, здавалося, була у відчайному стані. А це значило, що була спроможна на все. А хлопець, видно, не міг переступити якоїсь межі, поза яку вона його штовхала. Я також не мав бажання переступати в ту драму, яка відбувалася між Джуліаною і хлопцем. Тим більше, що позасвідомо я відчував щось погане, щось трагічне, — воно всмоктувало цю садибу, мене і Джуліану в якусь темну і слизьку оболонку. Але я сидів, мов приклеєний, у кріслі й ніяк не міг відірватися.

Джуліані, видно, не пощастило зламати опір хлопця словами й погрозами. Розлючена, вона шарпнула його на себе, а коли він далі опирався, — жорстоко почала бити його по обличчі, копати ногами й кусати. Хлопець плакав і боязко боронився. А Джуліана все більше бісилася і все більше знущалася над ним. її обличчя було викривлене ненавистю і зневагою до хлопця.

Мені жаль було хлопчини, і я почав обурюватися на Джуліану. Та раптово й несподівано у мені щось прорвалося чи зламалося. Я відчув несамовиту лють до Джуліани й одночасно невгамовне сексуальне жадання її. Мене здушило в горлі, а мою голову стискав нестерпний біль. Я не знав, що зі мною діється. Не в змозі терпіти цього довше, я збіг сходами наниз і полетів до лавочки.

Перше вхопив хлопчину за комір і жбурнув його в кущі. Він негайно зник. Тоді раптовим рухом здер з Джуліани блузочку й почав кусати її голі груди. Джуліана боронилася, била мене кулаками й кусала. Та це ще більше роз'юджувало мене. Я сильно вдарив її по обличчі, а тоді обома руками вхопив за шию й почав душити. В її очах застиг переляк, і вона раптово охляла.

Я жбурнув її на землю, розкинув широко ноги і прошив її з усією силою ненависти й жадання. Вона кричала з болю, плакала, але це ніяк не впливало на мене. Я втискав її в землю і продовжував входити у неї глибше й глибше, — аж нараз усім своїм єством відчув велике задоволення. Ні, не задоволення, а щастя, невимовне щастя, екстаз! Я підсвідомо бажав цього від хлопчини. «Ох, мамо, мамо, мамо!» — кричало все моє єство. Після цього наступило велике полегшення. Я почувався так, наче зсунув із себе тягар, який гнобив мене ціле життя. Почувався так, наче в будь-яку хвилину міг махнути крилами й полетіти вгору.

Я підвівся і, не глянувши на Джуліану, пішов додому. Впав на ліжко, і все довкола мене закрутилося. Я полетів у бездонний вир — з кімнатою, будинком і деревами.

Невдовзі, мов крізь велику віддаль, почув глухі кроки Джуліани. Трохи згодом почув шум води в лазничці. Джуліана брала душ. Та це було тепер таке буденне й нецікаве, що я не відчував ніякого бажання оглядати її. Поринув, натомість, у глибокий сон.

Пробудившись ранком, я помітив кров на трусах. Це неможливе! Я ніяк не міг цьому повірити! Вона досі була ще дівчиною. Досі була невинною.