Богдан Бойчук - Краєвиди підглядника

Я раптово сів на підлогу й деякий час не міг прийти до тями. Увімкнув світло, притулив руку до губ, та губи були цілі. Глянув на долоні, озирнувся довкола, та ніде не було жодних ознак крови. Щойно тоді я усвідомив, що все це були марення, і я, кидаючись у сні, злетів із ліжка. Я полегшено зітхнув.

Цей сон був до великої міри образом наших стосунків із Джуліаною. І я ніяк не міг заснути. Болючі думки ввесь час насувалися на мене. Чому наші стосунки такі жорстокі? Чому ми діємо проти себе? Чому хочемо знищити одне одного? Я не заподіяв їй ніякого лиха, ані вона мені. Насправді, вона манила мене як жінка, я починав захоплюватися нею. А, може, я тільки жадав її, тому з такою люттю реагував на її почини. Крім того, я ввесь час мав відчуття, що вона безнастанно намагалася довести мене до крайності, і мій дивний сон міг бути також осторогою.

Але таке логічне усвідомлення проблем нічим мені не помогло й нічого не змінило у моїх стосунках з Джуліаною. А марення й далі приходили і траплялися все частіше й частіше. Врешті доходило до того, що я боявся лягати спати. Невиспаний і знеможений, волочився по дому, мов тінь. Кожного вечора, замість іти до ліжка, сідав у крісло на балконі й чекав на Джуліану та її Ромео. Та Джуліана наче вгадувала мої думки й не виходила на лавочку. Це доводило мене до шалу. Я не міг знайти собі ні хвилини спокою.

Нарешті одного гарного місячного вечора вони з'явилися в саду. Я, увесь напружений, сидів на балконі й чекав.

Вони, сидячи віддалік одне від одного, по-дружньому гуторили. Це впливало на мене заспокоююче, мов бальзам. Я поступово відпружувався й відчував душевну полегкість. Опер голову об стінку крісла, заплющив очі й не думав ні про що. Я давно не почувався так гарно. Мріяв продрімати в такому стані до ранку. Але Джуліана мала здатність вгадувати мій душевний стан. Нічну тишу раптово розбив голосний звук ляпаса. Я відкрив очі й побачив, як Джуліана обхопила обома долонями обличчя хлопця, притягнула до себе і прилипла губами до його уст. Хлопець у розпуці розкинув руки. Тоді вона оперлася спиною об поруччя лавки, вхопила хлопцеву руку й притиснула до своїх грудей. Хлопець, мов обпарений, зірвався на ноги й вишарпнув свою руку.

Вона щось просичала до нього, і він слухняно сів. Джуліана розстебнула на грудях блузочку й оголила свої груди. Вона знов засичала, і хлопець припав губами до грудей і смоктав, як дитина. Вперше я помітив на його обличчі задоволення, — вона, мабуть, перевтілилася в його уяві в матір. Ревнощі й лють стиснули мені горло. Потреба боронити честь матері й жадання її роздирали мене навпіл. Я, знервований, збіг сходами вниз, не можучи спокійно дивитися на ту сцену. Став неподалік під дубом і чекав на неї.

Вона заплющила очі й тиснула хлопцеву голову до грудей. Але на її обличчі не було задоволення, а, радше, не то терпіння, не то огида. Мені здавалося, що час розтягався у вічність. Нарешті вона розплющила очі, глянула на балкон і, не помітивши там мене, грубо відштовхнула хлопця від себе, і він негайно щез. Встала і, застібаючи блузочку, побігла в напрямі дому. Я несподівано заступив їй дорогу, і вона зіштовхнулася зі мною. Глянувши на мене — злякалася. Це був перший раз, що я помітив страх у її очах. Я обома руками розірвав її блузочку, вхопив у долоні її груди і стискав з якоюсь дикою насолодою. Екстаз пронизав усі мої чуття. Я, хлопчиною, кожного вечора, підглядаючи маму в лазничці, хотів торкнутися цих грудей. Почуття задоволення розпирало мені груди. Та коли я глянув на Джульєтту, відразу охолов. Вона несамовито дивилася на мене, а її обличчя було мов скам'яніле, на ньому не ворохнулася жодна рисочка. Мені нараз стало ніяково. Мої руки ослабли й опустилися вниз. Вона обійшла мене боком і подалася до дверей. Я наздогнав її, вхопив за лікоть, шарпнув до себе і припав до її уст. її губи були холодні й непіддатливі. Я відчув відразу до них і відштовхнув її від себе.

— Чого ви хочете від мене? — почув її гугнявий голос.

— Я сам не знаю. Хочу вас.

— Я скоріше уб'ю вас, ніж віддамся вам.

— Або навпаки, — сказав я.

— Так. Або навпаки. Іншого виходу нема.

Вона, мабуть, думала про вбивство. Я в ту мить під «навпаки» думав, радше, про насилування її, не про вбивство.

— Міг би бути й інший вихід, якщо б я пізнав вас як людину й наб…

— Ще пізнаєте, — перебила мене.

— Добре, ви кажете, що скоріше уб'єте мене, ніж віддастеся мені. То чому тоді віддаєтеся тому хлопчині. Ви не маєте з ним нічого спільного.