Від автора:«дворічники» - то жертви експерименту, який проводився в Радянській Армії на рубежі шестидесятих-семидесятих років. Після хрущовських реформ зі скороченням збройних сил у війську катастрофічно не вистачало молодших офіцерів. Тому випускникам вузів, у яких були військові кафедри, чіпляли лейтенантські погони і на два роки затикали ними армійські дірки. Більшість з «дворічників», віддавши Батьківщині належне, тікали з армії якомога далі. Хоча дехто і лишався. Кому на «гражданці» нічого не світило. Тож замість зміцнення вийшло, як завжди…
Олекса Сирота:
Ти мені постійно дорікаєш за довгі передмови, що начебто не мають ніякого відношення до справи. Але це «начебто». Так і цього разу: закрив я одну справу, котра вже точно до моєї історії ніяким боком не дотична. Але, як сказав Генерал, вивчаючи документи, ну не можу я втриматися, щоб хоч як-небудь, хоч мимохідь, але не вбрикнути наших сусідів з контори.
Старий запропонував відправити мене куди подалі. Тимчасово. Скажімо, в відпустку. Я так нібито байдуже процитував старий анекдот про Чапаєва: «Ви все погрожуєте, погрожуєте…». Тим більше, що у мене вже зібралося три невикористаних, а надворі - літо, а в таке щастя простому радянському сискареві дуже важко віриться.
Та все ж Генерал наказав писати заяву - і я навіть не пішов до себе, а полетів, на ходу виспівуючи на весь коридор: «Та-ра-ра-рам-пам-пам, Одеса-мама! Одесу-маму пер-вер-нули, гоп-ца-ца!», уявляючи, як я в цій самій Одесі на пляжі буду пер-вер-татися.
Я вже простягнув руку до телефону, заміряючись подзвонити своєму однокашнику. Я вже прокручував у голові, що я йому скажу. Я скажу: алльо, невже я маю щастя розмовляти з самим начальником транспортної міліції нашої славної цивільної авіації, а заодно і з моїм другом і однокурсником? Так, друзяко, це я, а як ти здогадався? Слухай, дорогенький, мене нарешті у відпустку виганяють. Не може бути? Згоден, та все ж чудеса трапляються. Так от сиджу я і думаю: чи то мені до моря пішки йти, чи то другові найщирішому поклонитися, щоби квиток організував…
Поки я все це обдумував, телефон задзвонив, і я зрозумів, що мої мрії про відпустку так мріями і залишаться. Правда, Старий побідкався, що злочинці - народ несвідомий, у нас весь відділ у розгоні, а вони трупи підкидають. Тож ти, Сирота, швиденько там розберись - і у відпустку з чистою совістю.
І я поїхав розбиратися.
Уяви собі: на пустирі, прилеглому до кладовища, копирсалися у смітті два бомжі. Раптом один із них побачив за цвинтарним парканом ще досить ціле простирадло: воно з купи старих вінків стирчало. Ясна річ, вхопилися за нього обидва, як в тій казці, тягнуть-потягнуть - і бачать, що простирадло не просто там завалялося, в нього був замотаний труп. Голенький. Бомжі так репетували, що патрульний «газик» під’їхав практично миттю.
Чергова бригада на чолі з твоїм покірним слугою теж часу не втрачала. Уяви собі: ми навіть кінолога з собачкою прихопили. А що? Хай повітрям подихає сучечку маю на увазі.
От із кінологом ми й зчепилися з приводу того, яким-таким нетрадиційним чином цей самий покійник на кладовище втрапив. Одне з двох: або сам у такому вигляді прибіг, а потім уже дуба дав, або його вже готовенького сюди привезли і скинули.
Кінолог хмикнув:
- І з якої б це радості він от так голим бігав?
Я висловив припущення:
- А що? У коханки чоловік застукав - не до штанів було. З виду товариш точно не легкоатлет. Біг-біг, серце й не витримало.
- Ага, а перш, ніж дуба дати, ноги помив. На п’яти його подивись - чистенькі! Як у цьому свинюшнику пробігти и не заквацятися?
- Так я тобі про що торочу: в будь-якому випадку он там коло дороги якийсь слід цілком може відшукатися. Тож - дай собачці ганчірочку понюхати. І не кривись.
- Ти вважаєш, що в цьому смороді можливо щось унюхати?
- Можна подумати - не їй, а тобі це робити доведеться.
Поки ми отак от сперечалися, поки кінолог бурчав, що нам би тільки собачку надаремне ганяти, а у неї цуценятка, між іншим… на відміну від декого,- цуценяча мати слід уже взяла. Потягла хазяїна вздовж дерев’яного паркану, що відгороджував пустир від кладовища, ми за нею, а за нами потягнулась і решта бригади, включно з патрулем і водієм «газика». На місті лишився тільки медексперт - знахідку стерегти.
Ми пробігли через якісь старі двори, занедбаний сквер і вперлися в іще один дерев’яний паркан у людський зріст.
Звичайно, можна було б і хвіртку пошукати, але собака з кінологом на повідку проскочила через діру в паркані. Опергрупа - за ними, попутно вибивши ще кілька дощок.
Читать дальше