Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Дівчина зупиняється на краю вулиці, прямісінько перед табличкою.

БЮРІЕД

Їй хотілось підписати знизу: ,,Там, де губляться люди.”

Вона без поняття, що це за місто і де воно знаходиться. ЩО ЦЕ ВЗАГАЛІ ЗА КРАЇНА???

Христина повернулась трішки назад, сіла на лавку. Що їй робити? Куди йти? Навіщо йти? Куди веде ця дорога? Закрила лице руками. Як тепер жити? Як повернутись?..

У її пам’яті спливло дзеркало. Стоп-стоп, пригальмуйте плівку! Дзеркало... Хм, дзеркало... Велике старе дзеркало... В позолоченій рамці дзеркало... В будинку Женьчиних батьків дзеркало... Дивне дзеркало... Ніким не зауважене дзеркало... Крім неї. Воно до цього причетне – це точно. Може, воно магічне? ,,Ха-ха-хаха-а-а-а!!! – сміявся з неї внутрішній голос. – Магічне дзеркало! Ха-хаха!!! Що переносить у невідомі світи. Ха-ха-ха-а-а-а-а!! Наділене силою темної матерії, яку принесли з собою інопланетяни на своїх космічних тарілках. О-ха-ха-ха-ха-а!!! В тебе галюни, дівчинко моя, звичайні галюни. Ха-ха-ха-а-а!”

Як боляче болить голова...

Сигарети не знайдеться?

Вона піднімає очі з надією, що то звертаються не до неї. Над нею стояла дівчина років так 15-16, вдягнена у все чорне (як і цей світ – цілковита холера), з короткою стрижкою зі косим чубчиком, який затуляв праве око. Вона стояла, обпершись руками об талію і дивилася так, наче Христина їй щось винна.

Так що? Є чи немає?

Ні.

Дівчина тихенько хмикнула.

А чи не зарано в твоєму віці курити? – дурне питання і Христина чудово це розуміла: зараз немає нічого дивного в тому, що в свої 13 дитина є завзятим курцем.

В моєму віці уже кидають курити, – сказала вона, присівши до неї на лавку. – Я також постійно збираюсь кинути, але вже після кількох днів знову починаю.

Христину це анітрохи не цікавило. Навіть поспівчувати не хотілось: щось сказати чи зробити, як мінімум, якийсь жест... Зараз вона надто розгублена, надто їй нічого не хотілось.

А ти з вулиці?

Хто? Я? – перепитала Христина, наче перед цим її думки були в тумані.

Ну, не я ж.

А... Практично так.

І де ти ночуєш?

Не знаю... Ще не вирішила.

Якщо ти ще вагаєшся між цією лавкою і отим чудовим смітником, то можеш піти зі мною.

А куди ти йдеш?

Ми, вуличні, завжди повинні триматися разом – ти й так повинна це прекрасно знати – тож в нас є маленьке затишне містечко. Чесно кажучи, я щойно збрехала – воно не затишне, проте для „прийти і просто поспати” згодиться.

Дівчина піднялась, випросталась на весь зріст, по-хлопчачому простягла руку і відрекомендувалась:

Емона.

Христина.

Навіщось вона також простягла свою руку.

Йдеш чи залишаєшся?

Так, для цікавості: що за „нас”?

Ну, я та ще декілька безпритульних... Чи ти не зовсім мене зрозуміла?

Не має значення. Чому ти мене запрошуєш?

Ти гарна співрозмовниця.

І це вона ще не в гуморі...

Вони пройшлися вуличкою, завернули за магазином техніки, по діагоналі минули головну площу міста, попрямували через двір, потоптались по стежині, з одного боку якої за сіткою був загороджений ігровий майданчик (вболівальники часто стояли тут і дивилися на дійство згори вниз), з іншого – кладовище. Зайшовши майже на пустирище, Емона вказала на побиту часом і зливами хатку.

Давай зайдем?

Думаєш?

Там все одно зараз нікого немає: всі стараються приходити тільки на ночівлю.

А в інший час?

Хто як. Можуть просити в переходах милостиню, можуть з’ясовувати стосунки з бродячими з іншого боку міста, а можуть, як я, просто тинятися вулицями.

І багато вас тут живе?

Відповідь не послідувала. Двері відчинились (точніше, проскрипіли) і вона все побачила сама.

Підлога з поламаними дошками, обсипані стіни, дірява стеля. Всюди розкиданий мотлох: тряпки, розбитий посуд, поламані іграшки, порвані тапки, протерті шкарпетки, попіл від цигарок, кубик-рубик, пляшки з побутової хімії, деталі від складних промислових механізмів, банки з сечею, кістки кішок та пацюків, перерізані проводи, розтрощений глобус, синя діжка, розкидані зубочистки, вирвані листки, противогаз, фурашка – більш скидалось на місцевість Прип’яті.

Тепер ти розумієш, чому ми приходимо сюди тільки ночувати.

Христина не могла говорити.

Зрештою, краще так, ніж в покинутих надрах каналізації.

Добре, що хоть щось є. Тут, принаймні, можна сховатись у незгоду. Повний захист не гарантується, проте...

Двері знову відчинились (заскрипіли). В хату зайшов підліток, нерозчесаний, по-простацьки вдягнутий підліток, з дещо закумареним та одержимим поглядом. Мовчки він почав ритися в цьому бардаку.