Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Він допиває вміст пляшки й закидає її в зарості кропиви. Лягає на лавку, закурює.

,,Ну от, я закриваю очі і знову це бачу: вогні від фар, мов світлячки, бігають по темній дорозі, один поштовх і щось пішло не так. Ми з’їхали з траси і, здається, перевернулись кілька разів. Я злякався. Не за себе, звісно, себе мені не шкода. Христя... Вона така тендітна, така безпорадна. Я не хотів, щоб вона розбилась. Прихилив, захистив чим тільки міг. Її серце калатало – моє також. Тривожний збуджений подих. Вона обхватила мою шию руками, вона боялася за мене! Її волосся пахне дощем. І цей запах, ЇЇ запах, що виходив з кожної клітини її шкіри, одурманив мене. На мить я забув де знаходжусь, хто я є і як мене звати – це неначе провалитись в темряву. Були тільки я й вона. Мені цього цілком достатньо. Коли все стихло, я не наважився розімкнути руки. Вона тремтіла, гаряче дихала в моє праве вухо. Було якось... млосно? Відчуття, що лоскоче внутрішні органи. Приємно, хоч і незвично. Тоді я не встиг про це подумати, бо майже відразу відключився.”

Емона виходить на ганок.

Як там наш божок? – питає Чорний Ворон.

Уже не кривляється.

Набридло?

Втомився.

Він протягує їй сигарету.

Я прийшла не за цим.

А за чим?

За тим, що і ти – просто подумати.

І над чим же ти думаєш?

Ні над чим конкретно. Я дивлюся в один бік і думаю про одне, дивлюся в інший – про друге. Особливо не зупиняюсь ні на чому.

З тобою так часто?

Ні. Але разом з тим рідко трапляються теми, над якими можна довго пороздумувати. Таке воно життя.

Що ти знаєш про життя? Тобі ще жити й жити.

Тобі, до речі, також.

Я прожив більше за тебе.

Ненабагато.

І все таки більше.

І що це міняє?

Та по суті нічого. Просто я, на відміну від тебе, вже наговорився і більше говорити не хочу.

А жити тобі також не хочеться?

Я вже й не знаю. Якби ти спитала про це раніше, я б однозначно відповів, що ліпше смерть, ніж таке життя. А зараз... я не проти кинутися в річку, але якщо мені трапиться соломинка, я обов’язково за нею ухоплюсь.

І чому ти змінив думку?

Час пливе – міняються смаки й уподобання. Я ніколи не думав, що відмовлюсь від музики, й не вірив, що повернусь у неї. Константа є лише в математиці – в житті її не існує.

Дай я сяду.

Він підвівся.

От я зараз говорю до тебе, але в очі тобі не дивлюсь, ти слухаєш мене і, як я, також не дивишся на мене. А чому? Все тому, що я боюся зайвий раз заглядати у вічі і сам це ненавиджу. Ти поводиш себе так само як і я, підсвідомо намагаючись помститися мені, але часом, коли я бовкну якусь дурницю, повертаєш голову і кілька секунд розглядаєш мій профіль. Потім знову повертаєшся в стан ігнору. Мені, так же як і тобі, інколи важливо зазирнути людям в очі: дізнатися, чи вони брешуть, або ж поглянути на їхню реакцію після моїх слів. Рідко бувало, щоб я говорив і заразом дивився комусь в вічі. Мабуть, лише тоді, коли намагався викрити їх. Вони починали нервувати, а мені було гидко. Тому я так рідко заглядаю в людську душу.

До чого це?

Ні до чого. Це так, щоб не мовчати.

Хіба обов’язково щось говорити?

Не знаю... Так прийнято.

Ногою він перегрібав землю, волочачи її з боку в бік

Ти віриш в Бога? – запитав він раптом під час мовчанки.

Вона глянула на небосхил, де червонілась червона смужка заходу.

Так.

А я ні.

Дарма: він в тебе вірить.

Чому ти так думаєш?

Мені це важливо, завдяки цьому я можу заснути.

Віра заради віри?

Щось на кшталт цього.

Думаєш після цього тебе чекає життя в раю?

Сумніваюсь.

Тоді сенс існування Бога?

Емона зітхнула.

Я не кажу, що він існує, я кажу, що вірю в нього.

Хіба не одне і теж?

Ні.

Доведи.

Тобі, як атеїсту, потрібні факти.

Просто обгрунтуй свою думку.

Обгрунтувати... Тобі подобається Христина?

Це не в тему.

Значить, подобається. А тепер скажи чому?

Не знаю.

Ось так.

,,Обвела мене як хлопчика. Вау...”

Потім він зрозумів, що випив забагато рідини.

Та чорт з вами усіма!..

Хлопець зайшов за хату, розстебнув блискавку на своїх штанах – нарешті зумів розслабитись. Ця мить завжди є найприємнішою з усіх можливих блаженств. Він відчував, як м’язи розслаблюються, думки свіжішають, а сечовий мішок звільняє місце для нових подвигів – чудове відчуття! Зараз він пишається тим, що народився хлопчиком.

Назад він повертається цілком задоволеним собою. Із здивуванням помічає, що вже темніє. Повітря таке свіже, легше дихається...

Першою він побачив Христину. Ніколи б не подумав, що так радітиме їй. Поруч помічає Емону. Вигляд у неї невдоволений, хоч йому на це байдуже. А от постать невідомого юнака не на жарт насторожує його.