Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Згодом вони зупинились на зупинці біля вокзалу одного з тутешніх міст, щоб відпочити від поїздки, походити, розім’яти м’язи... Він став неподалік від маршрутки, закурив. Всі інші важко походжали (що ніжки затерпли, так?), говорили, пили каву. А він димів і думав.

Що ж він робить? Йому не хочеться туди їхати, не хочеться владнати цю справу і, найголовніше, не хочеться її втрачати. Хто вона? Яка її роль у його житті? Звичка? А він хто, хто для неї? Як же це... Він відпускає її, дає піти. Чому? Бо вона так попросила, – а він і радий! Наче хлопчик на побігеньках: дурний, засліплений, покірний хлопчик. І коли вона тільки встигла начепити на нього ошийник й прив’язати на повідець? Тепер керує ним і без слів, одним поглядом, віддає команди, що для нього стали законом. Бо їй так треба. Та він і не проти, йому це подобається. Дуже...

До урни підходять ще двоє з цигарками між пальцями.

Може втечемо, поки не пізно? – заговорив один з них.

Ні, – помахав головою інший. – Грошей шкода.

Чхати на гроші!

Чого ти так завівся? Що тебе вже не влаштовує?

Компанія нуднувата. Той раз, коли ми їздили до Індлесу, було веселіше.

Той раз всі перед виїздом пообкурювалися так, що не могли згадати, куди їдуть. Так що мовчи – цей раз буде без пригод.

Це ти про ,,плутанину в кущиках”?

Так.

ЛІТАК НА ПОГОТОВІ!..

КАЛІБР НЕОБМЕЖЕНИЙ!!!

Потім пирскаються сміхом, ніби зараз, як і тоді, курять косяк.

А ти правий: тут дійсно нудно.

Звісно, якби ми взяли Хруща, поїздка була б зовсім інша.

Ми б тоді взагалі не доїхали б.

Судячи по їхніх обличчях, наступний істеричний напад сміху має ось-ось відбутися. Та чомусь вони глянули на Чорного Ворона й напад наперед запобіжено – той стояв в сторонці й дивився на них очима замкненого у клітку звіра. Перед тим як піти, він плюнув на палаючий кінчик своєї сигарети й кинув її в урну.

Став в загальну чергу й купив собі кави. Вона виявилася несмачною, проте зігріваючою.

...Хай іде. Якщо їй наплювати, то хай іде до чортової матері! Він не сумуватиме за нею. І взагалі не думатиме про неї. НІКОЛИ! Ніколи... Коли вона зникне з його життя, він питиме, питиме до того часу, поки алкоголь не зітре залишки її файлів з його бази-пам’яті. Він доведе себе до півсмерті. І все заради того, щоб прокинутися одного хмільного ранку й зрозуміти, що не може згадати, що відтепер цей період назавжди викинуто з голови. Він житиме далі. Поки знайомий біль у грудях не змусить скоїти суїцид...

Будеш допивати? Ні? Дякую.

Ще мить і Емона зникла з його очей. І залишки кави також...

Він сидів сам. Коло вікна. Дивився, як сонце заходить. Зараз йому хотілося побути одному, одному серед натовпу людей. І покричати. Просто покричати... Скоро поруч хтось сяде і він почне соромитись своїх думок. Хоча, зрештою, яка тому різниця? Думає про що хоче – його законне право. А той наближається. Він уже сідає... Чи, може, ВОНА?

Готовий продовжити подорож? – Христинин голос пробрався в його свідомість.

Він обернувся, глянув на неї (вона таки справжня), ніби запитував: що ти тут робиш?

А я помінялася місцями, – поквапилась вона відповісти. – До того ж, йому, видно, байдуже де і з ким сидіти.

А тобі?

Якийсь підступ ховався за цим питанням, чи не так?

Якщо є така можливість, чому б нею не скористатись?

Невже моя присутність настільки цінна?

Я б сказала безцінна.

Не знущайся.

Він відвернувся до вікна.

Чим тебе це не влаштовує?

А що тут може влаштовувати?

Ти просто відповідаєш питанням на питання.

Інакше відповіді не уникнеш.

Навіщо її уникати?

А ти просто підтримуєш розмову, хапаючись за кожне слово.

,,Він нестерпний!”

Що тут поганого?

Нічого. От тільки наші бажання розбігаються: ти хочеш розмовляти, я – ні.

З чого ти взяв, що я хочу розмовляти?

А чого ти хочеш від мене?.. Тільки не кажи, що сексу.

Вона вдарила його по нозі.

Ауч!.. Що я такого сказав?

Ще й питаєш...

А чом би й ні? Поки маршрутка стояла, можна було зайти за он той маленький кіоск з біжутерією, до якого б точно ніхто не підійшов. Думаю, сім... ні, шість хвилин нам би вистачило. Це якщо без всяких там пестощів, прелюдій... Тільки сам акт. Вставив-розрядив-пішов.

Хм...

Та я одним рухом довів би тебе до оргазму.

Та ну? І давно ти про це думаєш?

Це лише слова – не сприймай буквально.

То я тебе фізично не приваблюю?

Це звучало так, ніби вона питала в нього: ,,Хочеш мене трахнути?” Вона дійсно так сказала? Не прямо, звісно, та все ж. Скоріше за все, йому просто здалося.