Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Він обережно, на носочках, підійшов до Чорного Ворона й деякий час стояв над ним: думав, як би його акуратніше розбудити... та його голова нічого кращого не придумала, аніж просто розтормошити хлопця.

Чого тобі? – спросоння бурмотів Чорний Ворон. – Дай виспатись.

Давай, поднимайся, – умовляв Сопляк. – Пора ехать!

Яке їхати? Куди?.. Завтра поїдемо. Завтра...

І так кілька разів.

Ну, раз так, – роздратовано сказав Сопляк, – тогда я пойду на крайние меры!

Та що ти мені зробиш?.. – з останніх сил промовив Чорний Ворон, підсуваючи до себе подушку. А Сопляк не відступав: він взяв його худорляве тіло на руки й поніс через усю кімнату прямо до машини. – Що це таке? – скрикнув він, вириваючись з дужих рук. – Відпусти! Постав мене на землю!

Нет, нет, нет. Ты слишком усталый, чтобы самому передвигаться. Я лучше тебя донесу: мне не трудно. А ты спи…

Заснеш тут з тобою... Постав мене негайно! Я кому сказав? Відпусти ж!

Сопляк все таки відпустив його, але так швидко, що той не встиг встати на ноги й мало не впав на тверду підлогу. На щастя, Сопляк вчасно схопив його за руку, щоб він не вдарився головою. Коли ж Чорний Ворон вже твердо стояв, він сильно вдарив його вбік (хоча для його товстої шкіри це був щось на кшталт легкого лоскоту) й крізь зуби пробурмотів: „Ідіот!” А тоді побачив Христину – здивувався, сильно здивувався, закляк, бо йому стало соромно, що вона стала свідком цієї принизливої сцени.

Давай, давай! – підганяв Сопляк. – Шевелись быстрее!

І він нічого їй не сказав. Йому залишалось лише винувато опустити очі й пройти кілька кроків до автомобіля.

...Він був схожий на їжака: мовчазний, закритий у собі, неначе ображений, і тільки спробуй до нього доторкнутись – вколешся колючкою. Зараз спросоння він мало що розумів, крім того, що щось здавлює його легені. Він задихається, йому душно.

Тобі не можна бути в цьому одязі, – раптом заговорив він. – Потрібно купити новий.

И где ты его найдешь на пустой трасе?

Значить, заїдемо в перший населений пункт, що трапиться по дорозі.

Это же пустая трата бензина!

Я сказав, заїдемо.

Так как...

Мовчи.

Сопляку довелося змиритися: він знав, що з Чорним Вороном сперечатися безкорисливо, бо якщо йому щось стукнуло в голову, то це назавжди.

Через кілька хвилин якраз трапився поворот на одне із придорожніх містечок. Там вони знайшли досі відкритий універмаг.

Я піду сам.

Чорний Ворон не знав, навіщо йшов і що він буде робити далі. Йому просто стало душно в машині.

Можете швидше вибирати, – бурчала худюща продавщиця в окулярах з товстими лінзами, – ми скоро зачиняємося.

Вона повторювала одне і теж вже п’ять хвилин і йому це вже починало набридати – він взяв першу сукню, що трапилась йому в руки і пішов до каси...

Ось, – віддав він сукню Христині.

І де я маю перевдягнутись?

В машині, – байдуже відповів він, тягнучись за сигаретою.

Вони всі повиходили. Сопляк став боком і, трішки наклонивши голову, вглядувався в темряву віконечка – Чорний Ворон дав йому під затильника. Втрьох вони повставали вздовж дверцят, схилились на машину. Чорний Ворон нарешті запалив сигарету. Сопляк, дивлячись на нього, й сам потягнувся за цигарками. Прикурив його запальничкою.

А мене хто пригостить сигаретою? – невдоволено запитала Емона.

Чого ти стоїш? Пригости даму сигаретою.

Почему я должен тратить на нее свои сигареты? Угости ты: у тебя же их больше.

Мої дорожчі за твої.

Значить, меньше кури.

Менше патякай.

Сопляк простягнув їй сигарету.

А підпалити?

Чего же ты стоишь? Дай даме прикурить.

Чорний Ворон дав їй прикурити зі своєї сигарети.

Благо тут можна зекономити.

Невелика экономия.

Побачим, що ти скажеш, коли я вимагатиму з тебе гроші за заправку запальнички.

Но ты же сам всегда платил.

Отож бо й воно! Чому я повинен платити, якщо ти також нею користуєшся?

Но это же твоя зажигалка! Это во-первых. А во-вторых, ты ж говорил, что не терпишь, когда за тебя платят.

А ти не плати, ти поклади гроші на тумбочку і відвернись.

Я бы вообще не мучился и покупал бы каждый раз новую.

Так купляй! Що тобі заважає?

Мне лень...

Розмову закінчено.

Емона тільки спостерігала за ними.

Знаєте, хлопці, інколи ви нагадуєте старе подружжя.

Толька без секса.

Я ж і кажу, старе подружжя.

Тут дзеркало є? – спитала Христина з машини.

Ні, – відповів Чорний Ворон. – Хіба-що можеш подивитися на себе у вітрині, але й це тільки з тієї сторони.