Настя Абламська - По струні. vol.1 Початок піднесення

Далі дівчина не зовсім розуміла, що відбувається. Дивом вона обминала небезпечні місця, прослизала майже перед самим носом у наглядачів, ховалась по комірчинах, під дошками підлоги та у вентиляційних шахтах. Помалу населення Катюра пожвавлювалось, чулось гудіння та невідомі голоси:

Дивилися по всіх камерах?

Так.

В закутки заглядали?

Навіть у підвалі, що закиданий брухтом.

А між брухтом?

Все передивились і хоч би якусь волосинку знайшли – нічого.

Погано шукаєте. Обдивіться все ще раз, але тепер уважніше! Вона десь недалеко – це напевно.

Христина слухала це й посміхалась. Їй би ніколи не спало на думку, що вона може так усіх заплутати. Та вона не зупинялась, щоб, стоячи на місці, раптом не усвідомити всю серйозність свого вчинку – і тоді стане страшно, і тоді її схоплять, і тоді вона вже ніколи звідси не вибереться...

Якось вона вибралась за огорожу. Як саме? Цього навіть вона не зрозуміла. Просто раптом відчула свіже повітря, яке вдарило різким потоком в мізки і вона мало не захлинулася ним. Попереду густа гущавина лісу, позаду – дикий лемент низьких чоловічих голосів.

Бігла-бігла...

(Задишка не давала їй дихати.)

Бігла-бігла...

(Сили покидали її з кожним ривком і вона мало не перечіплювалась на рівному місці.)

Бігла-бігла...

(З її мізків вивітрилося все, абсолютно все. Вона не пам’ятала, як її звати.)

Бігла-бігла...

(Ніхто, ніхто, чуєте, НІХТО її не наздожене!)

Бігла-бігла...

Вона бігла.

Вона вибігла на дорогу. Машина мало не збила її – це повернуло їй свідомість і відчуття реальності. Оглянулась назад – невже вона дійсно втекла? Як, як, ну ЯК вона це зробила? Невже?

Біля дороги знаходилась скромна забігайлівка з написом ,,Домашня кухня” великими білими буквами. Над ними, майже на самому даху дописано ,,Придорожній Готель”, а поряд три маленькі дерев’яні хатиночки. Біля одного з них стояла знайома Христині машина. Де ж вона могла її бачити? І тут вона згадала – то ж машина Сопляка. Можливо, її знайомі зупинились тут, а значить вона може поїхати з ними. Мабуть... На радощах Христина підбігла до дверей та відкрила їх. Вона була рада знову бачити їхні обличчя, навіть якщо зараз вони були надто здивованими.

Ты что здесь делаешь? – здивовано запитав Сопляк, при цьому таким осудливим тоном, наче Христина не повинна тут бути і він мусить зараз же відправити її назад, до в’язниці.

Та я... того... типу, втекла... – захекуючись, відповіла вона.

Убежала, значит, – задумливо промовляв Сопляк, склавши руки перед грудьми і однією з них чешучи своє підборіддя. – У-бе-жа-ла... А почему ты убежала?

Тебе це дійсно цікавить? – втрутилась Емона, не витримуючи його тупості.

Тихо! – скомандував він. – Пока Вороныско спит, я здесь главный! И я спрашиваю то, что считаю нужным. Кстати, вернемся к нашему вопросу...

А чому він спить? – поцікавилась Христина, тільки-но помітивши, що Чорний Ворон дійсно розлігся на односпальному ліжку, ткнувшись носом в подушку.

Устал, – сказав Сопляк і, згадавши про сон, й собі позіхнув. – Понимаешь, он несколько дней вообще не спал, а когда пришел – так и упал, и с тех пор еще ни разу не шевельнулся – уж очень он вымотался. А так как главный не в возможности сейчас командовать, то его обязанности я взял на себя, но только на некоторое время.

Зрозуміло...

Это то, конечно, понятно. А вот что с тобою делать?

Ну, так скомандуй, головний! – кинула реплікою Емона.

Дайте подумать… – Сопляк поглинувся у глибокі роздуми, прийнявши відповідний подобаючий вид: випрямився на весь зріст, груди виставив вперед і знову ж таки чесав собі підборіддя, підтримуючи лікоть іншою рукою. – Значить, вот что, – мовив він після хвилинної паузи, – зная наш простой голодный народ, они недолго будут тебя искать (им же за это никто не доплачивает), а значит день-два нам, точнее тебе, нужно залечь на дно. Учитывая, что они прочесывают весь лес, то очень скоро они доберутся и до трасы, то есть нам, а точнее тебе, нужно поскорее убираться отсюда.

Молодець! – саркастично похвалила його Емона. – Сам додумався?

Сам, – відказав Сопляк, підмішуючи у свій тон фарбу погрози. – Я тебе даже расскажу, каким образом.

Не вийде.

Почему?

Емона піднялася з місця, близько підійшла, мало не стикуючись з ним носами, поставила руки в боки й легко відповіла:

Тому, що в нас мало часу.

Й відступила від нього.

Действительно, – підтвердив Сопляк. – А еще ж надо Вороныска разбудить!