Лариса Денисенко - Корпорація ідіотів

«Ти мусиш робити кар’єру». «Нічого іншого ти запропонувати не міг? Довго думав?» — кажу я, бо знаю, що з моєю кар’єрою все скінчено. «Я — парія», — кажу я. Чим викликаю в нього чи не найгучніший за сьогодні регіт. «Парія воно, ой, я не можу. А чи не забагато ти на себе береш, га?» Він заходиться від реготу. І дає спокій засмаглій пані. «Ти мусиш стати державним службовцем чи, якщо хочеш — державником, тому що бізнес — це не твоє, зацькують, ошукають, узагалі не дозволять тобі себе проявити. З іншого боку, навіщо ти трахкав цю кудлату вузькооку суку? Жив би собі зі своєю двохвостою сукою та й горя не знав. Але ти не схотів, тому тобі й залишається державник.

Державник — це завжди котирується, любчику, в будь-які часи, в тебе є всі необхідні здібності, щоб стати великим державником, от що я тобі скажу». «Так вони мене там і чекають». «А ти хотів, щоб чекали? Це дуже добре, що вони тебе не чекають, це такий специфічний народець, вони бояться несподіванок. Крім того, почнеш ти майже з першої щаблини, але ми зробимо все, щоб ти якнайшвидше потрапив на самий верх». «Нічого собі порада. Ти хочеш, щоб я вів жебрацький спосіб життя? І за цей спосіб ти захопиш мою душу? Ні, я розумію, що вона, може, й не найкраща у світі, але ціна зовсім невідповідна. Все, дякую — і до побачення». «Якщо будеш гарячкувати, добра на вийде». «Гаразд», — гмикаю я, засмагла сука спостерігає за мною з відразою.

«Ага. Слухай, ми з тебе зробимо, якщо, звісно, ти будеш слухняним хлопчиком, державника вищого ґатунку, люди починатимуть повзти на колінах біля вхідних дверей до твого корумпованого відомства й слухняно рачкувати сходами та твердою підлогою аж до самої твоєї приймальні, цілувати твій підпис сухими від нелюдського жаху губами, приносити купи грошви, дарувати своїх дружин та коханок, вилизувати твою дупу та підставляти свої, пищати від задоволення від того, що їм припало сидіти з тобою майже поряд — через три ряди, робити все, щоб ти став хрещеним батьком їхніх галасливих голопузих нащадків. Кожна твоя харкачка буде не просто харкачкою, вона буде харкачкою завдовжки у вічність…»

«Так, так! — натхненно зашепотів я. — Зроби це!» «Слухай-но, чмо. Я зараз тобі таке зроблю, що лікарі відмовляться навіть дивитися на тебе, не те що лікувати, так їм буде страшно».

От пішли жінки. Це все через рекламу. Ага. Одна розстрілює з автомата весь офіс, хильнула якоїсь шмурдилівки й давай руйнувати всесвіт. Інша посилає мати в дупу, тому що «в „джинса“ обмежень немає, мамо». Ще одна викидає з машини знесиленого хлопця, спочатку вирвавши в нього єдине, що в нього було, — гумку.

Ще одна прикидається сліпою, спрямовує за допомогою дзеркальця промінь сонця на хлопця, що ледь стоїть на драбині і щось їй лагодить, з тим, щоб він упав та зламав собі щось, а все через те, що їй, бачиш, захотілося, щоб він її трахнув. Ще одна раптово перетворюється на тигра, а спочатку була кошеням і лізла цілуватися, і все лише для того, щоб потягти пакет соку з-під носа пригальмованого хлопчика. Я вже не кажу про ту, яка свого хлопця штовхає прямо в обійми дантиста (цікаво, скільки їй приплачує цей слинько-лікар?), «давай, перевір свої зуби!», проголошує це в справжньому запалі. А от сама б ішла перевіряти, якщо така розумна, ага. А ще одна… Так, це вже занадто. Годі, я кажу тобі, Стасе, годі.

«Угу. Скільки ж лайна в твоїй голові. Нічого, нічого, будемо працювати. Добре, що працювати є з чим, — каже воно. Таке ділове. — Слухай, хочу розповісти тобі одну повчальну історію про перший мільйон Павла Д. Якому допоміг ваш покірний слуга. Щоб ти усвідомив, що я не якесь там патякало. Отже…» І воно розповідає мені…

Чекайте-чекайте! Ліричний відступ (мій)

Шановні майбутні матері й ті, що вже от-от, зважте на мої слова. Якщо в вас буде син, не вагайтеся, не слухайте нікого й ні з ким не радьтесь, а сміливо називайте його Павлом. Не слухайте всі ці незліченні теревені (а не можна було просто домовитися з родичами, га?), мовляв, «усе життя буде павликом-равликом», цікаво, чи краще Вова-корова, Микола-дівка гола, Василь-кисіль, Іван-баран, Кирило-мудило, Тарасик-підор… і таке інше? Ну, побуде дитина деякий час равликом, ніхто від цього не вмирав, навіть справжні равлики. Ніхто не вмирає тільки від того, що воно равлик. Зате коли хлопець стане дорослим, Фортуна ніколи не повернеться до нього дупою, може, тільки на якусь мить, якщо щось у неї там свербить. Павло — це магічне ім’я. Павли — люди, котрим завжди везе. Можете мені повірити. Я не знаю жодного Павла-нездари, все в них виходить, як по нотах у справного музиканта. Вміють мужики підкорити Всесвіт. Так що, майбутні матусі, а також дівчата, котрим кортить заміж і котрі от-от, зважте на мої слова, перші — робіть Павлів, інші — теж робіть Павлів у певному розумінні. Народжувайте та одружувайтесь! Усе!