Люко Дашвар - РАЙ.центр

— Чекайте! — схаменувся. — А де дівчина? Звідки така…

— Хлопців двійко з Дніпра її витягли, — відповів дядько, чим остаточно ввів «мордодєла» у стан ступору.

У Роми навіть щоки зблідли. Ні фіґа собі! Ще двійко якихось невідомих рятівників з'являються на горизонті. Щось дуже багато народу. Для справи погано.

— І де… Де дівчина? Де ті хлопці?! — рознервувався.

Іван Степанович обернувся до заднього сидіння і спитав:

— І що казати?

— Кажи, хлопці дочекаються Сердюка і всю чесну правду йому дадуть, — сказав Микишка.

— А раптом той Сердюк нас не побачить? — насупив пику Свиря.

— Е, куме Свиря… Я так собі міркую, сердюк сердюка завжди признає. Серед сердюків зрада не ходила.

Свиря поважно кивнув головою, мовляв, то є чесна правда, на Рому Шиллєра — з підозрою.

— Оце не здається тобі, куме Микишко, що ця іродова душа дуже вже на того жида схожа, через якого я ледь тобі голову не відтяв?

Микишка нахилився вперед і майже впритул глянув на Рому.

— А дідько його душу знає?..

Рома зі здивуванням спостерігав, як лікар обернувся до порожнього заднього сидіння і довго дивився, ніби побачив щось надзвичайно цікаве.

— То де… — не втерпів.

— Хлопці тільки з Сердюком розмовлятимуть, — сказав лікар. — Вони усе знають. І як рятували, і де та дівчина зараз.

— Гетаут зветься! — нагадав лікареві Свиря. — Бусурманка, мабуть.

Рома сильніше рознервувався. З Сердюком? Ну, півбіди. Кінець кінцем, дядька однаково не можна відпускати. А якщо… Сердюку поки не говорити, що дівчина жива? Що виграємо? Коноваленко і Сердюк більше виснажаться — це добре, залучать своїх людей з найвищих сфер — це… неоднозначно. Можна виграти, можна… Так, так, так… Спокійно. Інший варіант. Дядько знайомить Рому Шиллєра з хлопцями-рятівниками, і Рома Гарантує їм зустріч із Сердюком. Тоді лікар більше взагалі не потрібний. Лікар повинен щезнути, а то ще полізе до Сердюка в обійми зі своїми шмарклями-одкровеннями. А якщо…

— А куди ви зникли з приймальні Сердюка, Іване Степановичу? — дядькові.

Лікар має вголос підтвердити, що його викрали люди Коноваленка. Тоді… Тоді Рома Шиллєр може це зняти на камеру і покласти на стіл полковнику Баклану. Хай попрацює… Скандал! Бізнесмен ледь не до смерті побив лікаря з районної лікарні, який… чудово, чудово! — майже рік судився з ним за те світло в лікарні. Прекрасно! Багата свиня топче український народ. Сердюку сподобається… Тільки треба, щоб наступного дня тіло мертвого лікаря знайшли на околиці Києва. Тоді — усе логічно. Лікар не ляпне зайвого, Коноваленко не дізнається, що Рома проколовся з інформацією про самогубство, Сердюк відрахує Ромі гонорар. Супер! Рома — в шоколаді, Сердюк тішиться перемогою, Коноваленко — ну, вибачайте…

— Яка різниця? — Упертий лікар ніяк не допомагав Ромі.

— Чекайте, шановний! А якщо ви просто усе це вигадали? Звідки ви дізналися про дівчину? Хто вас вивіз з приймальні Сердюка? Давайте уже без фокусів. Кажіть, бо інакше це може нашкодити… Володимиру Гнатовичу!

— Володимиру Гнатовичу? — напружився лікар, довірливо глянув на Рому. — Боюся зізнаватися. Ті бандюки потім знайдуть мене і шкіру знімуть… Вони онде корову мою… і те…

Рома з розумінням захитав головою, мовляв, любий ти мій друже, як я тебе розумію…

— Зробимо так, — вирішив. — До ранку я сховаю вас в одному надійному місці. Тільки скажіть, і хто вас так побив? Я мушу знати, від кого захищати вас. І Володимира Гнатовича.

— Рідкісна паскуда, — насмілився Іван Степанович. — Власник нашого цукрового заводу. Ростислав Коноваленко.

Рома не втримався, широко усміхнувся.

— З чого радіє іродова душа? — не зрозумів Свиря.

— Може, хоч хлопця обрадуємо… — запропонував Іван Степанович, спостерігаючи за несподіваною радістю Шиллєра.

— Якого хлопця? — не врубався Рома.

— Сина Володимира Гнатовича. Переживає ж, певно… Через дівчину…

Макс і Гоцик постукали у зачинені двері приймальні Сердюка за півгодини після того, як Макар і Марта спішно, але обережно покинули позиції в кабінеті. На стукіт збіглися цікаві, хвилини зо дві розмахували руками і переповідали хлопцям про надзвичайну подію біля дверей депутатської приймальні: Володимир Гнатович не з'являвся, натомість якийсь дядько…

— Лисий… Круглий живіт… — Макс їм.

— Побитий! І від нього тхнуло! Бомжа Рома Шиллєр забрав, — домалювали картинку цікаві манаґери і з почуттям виконаного обов'язку розбіглися по своїх кабінетах.