Люко Дашвар - РАЙ.центр

Купа кивнув.

— Перевіримо. Хочеш пораду?

— А я просив пораду? — звився Сердюк.

Купа розсміявся, ляснув Сердюка по плечу.

— Позбався свідка, Сердю! Люди — юди. Продажні тварюки. Твій лікар забуде все, що ти для нього зробив, уже завтра,

— Я навіть не знаю, де він! — рипнув зубами Володимир Гнатович.

Під дверима громадської приймальні народного депутата Володимира

Сердюка лежав напівпритомний лікар — лице набрякло, синці проступили, піджак у шмаття. Сили покинули раптово, просто перед кабінетом — у голові запаморочилося, думки розбіглися. Дядькові вистачило тільки підперти двері, по ним — на підлогу і завмерти. Над лікарем розгублено товклися куми, Свиря розмахував руками, кидався до цікавих, що оперативно підтягувалися до місця надзвичайної події з інших офісів, та люди не бачили серденят.

— Ні, це просто неприпустимо! — обурилася струнка білявка з довгими нігтями. — У нас пристойний офіс, а не притулок для бездомних!

— Треба викликати охорону, — запропонував денді років тридцяти і посміхнувся білявці.

— Де, в біса, ця охорона? Як вони взагалі могли пропустити такого… — гидливо скривилася висушена пані клімактеричного віку. — Від нього тхне!

Микишка нахилився до Івана Степановича, торкнувся плеча.

— Егей! Поважний чоловіче! Очуняй, бо біда. Скажи… Скажи, що до сердюка…

— Мені… До Сердюка… — слабо прошепотів лікар.

— А що, Володимир Гнатович… — цікаві між собою обережно.

— Ні, волоцюжка бреше.

— Зараз! — Денді підійшов ближче до дверей, обережно переступив через дядька і постукав у замкнені двері.

— Марто! Марто! У вас тут дивний відвідувач! Марто! — знизав плечима. Товариству: — Я сьогодні бачив помічницю Сердюка.

— Я знаю! — раптом зорієнтувалася білявка. — Викличемо охорону, і хай вони перетягнуть цього… — глянула на зібрання, тицьнула у висушену пані: —…в офіс благодійного фонду. До приїзду Сердюка. Ну ми ж не можемо… А раптом він для чогось потрібний Володимиру Гнатовичу?

— Що?! — Висушена пані ледь втрималася на підборах. — У нас християнська організація, а не санепідемстанція!

— Ну, ми теж не хлорофос продаємо! — сіпнулася білявка. — У нас вишукані парфуми! А це — справа делікатна. Раптом приїдуть клієнти, а у нас… — обернулася до денді. — А ви…

— А ми би раді. Але… — глянув на годинник. — О! Зачиняємося. Всім привіт.

— Чекайте! — білявка ухопила денді за рукав. Обережно, мов на гидку істоту, показала на лікаря. — Спитайте, як його прізвище. Може…

Дядько ледь ворухнувся.

— Лікар я… Гусько. Поможіть…

— Ні, я просто шизію від цих каламбурів! — вибухнула висушена пані. — Лікар просить про допомогу! Де ти вештався, бомжаро?! Ти краще нам поможи — згинь звідси, поки міліцію не викликали!

…А в зачиненій зсередини приймальні трусилася перелякана Марта. Все так гарно починалося — Макс втік з-під її опіки, Володимир Гнатович взагалі не виходив на зв'язок, вона зібралася поправити манікюр, вже йшла ловити таксі, щоб їхати до своєї манікюрши, та розговорилася з цікавим студентом, таким красунчиком, з такими очима, з таким чудовим іменем — Сашко… Він цікавився політикою, вона про це все знає. Заїхали до приймальні. Політичну аналітику… продивитися. Все так платонічно, так натхненно… І раптом студент-красунчик зробив те, чого у добровільному порядку Марта мріяла мати від усіх своїх чоловіків, — він обережно торкнувся її потилиці й почав ніжно чухати. І після цього хтось каже, що долі нема! Марта віддалася білявому студенту просто на депутатському столі, шепочучи на вушко щось дуже вчасне — про плідну співпрацю, політичні перспективи і службовий автомобіль «Шкода Октавіа», який надається у розпорядження помічнику, а посада наразі вакантна.

І тут — грюкіт у двері. Отака клята доля! Марта так розгубилася і рознервувалася, що забула задирати голову, щоби зникало друге підборіддя.

— Давай не відчиняти, — прошепотів Макар. Підхопив Марту на руки. Тихо — під двері на підлогу. — Давай… Просто тут. Екстрим… — їй.

О-ой! Такого ще з Мартою ніхто не робив. Та поки Макар подумки гортав порножурнали, аби збудитися і з честю вийти з екстриму, який сам запропонував, Марта так активно увійшла в експеримент, що здивувала самого студента. Лежала під Макаром на підлозі, однією рукою затуляла собі рота, аби не заверещати від збудження, другою набирала чийсь номер на мобільному.

— Шиллєр? — чув під собою Макар. — Під дверима приймальні — лікар. Той самий… Добре. Ні, я в іншому місці. Ти розберешся з ним?