Люко Дашвар - РАЙ.центр

По вітальні — туди-сюди. Мізки працювали. Компромат на

Коноваленка. Терміново. Давно вже потрібно було цим зайнятися.

Знав же, знав — комсомольські функціонери образ не забувають. Сам такий. Баклан, сука, мобільний вимкнув. Нічого… Що ще? Перевірку податкової на цукровий завод. Екологічну інспекцію! Довкілля точно забруднюють. Ще? Все про інші джерела доходів Коноваленка, зв'язки, друзів, партнерів. І… увімкнути електрику у клятій лікарні. Тепер це вже справа принципу. Військову частину знову доведеться відрубити? Та хоч всю країну.

Володимир Гнатович зачинився у ванній, скинув халат і глянув на себе у дзеркало. Була у Сердюка таємниця, «скелет у шафі», особлива відмітка. Ніхто не знав. Навіть Женя, хоч від неї і прищ на язиці не приховаєш. В юні роки фізіологічне дорослішання Вовки Сердюка пішло не так, як у інших. Однолітки вже вуса брили, а у Вовчика Сердюка над губою чиста шкіра. Натомість на грудях почало рости спочатку ріденьке, а потім все густіше чорне волосся. Вовчик перелякався. Футболки на річці влітку не знімав — соромився. Аж одного разу роздягся догола, став перед дзеркалом — від відчаю вирішив обскубати себе, як курку, та раптом… Придивився і збентежився від захвату. Чорне волосся росло не абияк. На Вовчиному тілі виросло чорне, неймовірно гармонійне і сильне дерево. На грудях — пишна крона з волосся. По центру живота вниз — стовбур з волосся, а нижче пупа, під трусами — справжнє волосяне коріння. Ні в кого не було такого дерева. Вовчик Сердюк тоді упевнився: він — унікальна людина. З роками любов до дерева не минула. Час від часу Сердюк зачинявся у ванній і довго розглядав свою гордість, своє дерево. Може, він Самсон? Може, у тому волоссі його сила? Бо — дивна річ — сивина голову посріблила, м'язи втратили тонус, печінка коле, серце прихоплює, а дерево — таке ж сильне, молоде і чорне. Жодної сивої волосинки. Наче силу Сердюкову береже від дурного ока. Володимир Гнатович сам прикмету вигадав і вірив — поки на дереві не з'являться сиві волосинки, жодна тварюка його не переможе.

От і цього ранку Володимир Гнатович скинув халат, глянув на себе у дзеркало — чорне волосся пишною кроною розляглося по грудях, через центр живота вниз — струнким стовбуром. У труси зазирнув — чорне коріння густе й пружне. Хмикнув… «Сірий кардинал»?.. Ідіоти! «Голий король»! І плюньте на Андерсена. У Сердюка своя версія. Усміхнувся азартно. Тобі гаплик, Ростику Коноваленко, колишній перший комсомолець області. Не хочеш власноруч рити собі могилу — допоможемо.

Так захопився планами, мало про Макса не забув. Дружина повернула в реальність традиційним грюкотом у двері.

— Вово, ти що там, заснув? Макс збирається шукати водолазів…

Макс? Макса за кордон. Шиллєра сюди. Баклана! Розшукати зниклого лікаря, компромат на Коноваленка, та перш за все — підтвердження власної значущості — увімкнути електрику в далекій довбаній лікарні.

З ванної вийшов.

— Збери Максові речі, Женю. Хай відпочине подалі від батьківщини.

— Вово, ти здурів! — розлютилася. — Хіба можна дитину в такому стресі кудись відправляти?! Ти піди до нього! Глянь — він же божеволіє! А все ця руда шльондра! Якби не втопилася, я би її, падлюку, власними руками задушила.

Сердюк пішов у гостьові покої.

— Максиме! Ти де? Мені тільки-но телефонували… Опівдні водолази розпочнуть пошуки, так що…

З лоджії — Макс. Сердюк хотів було сказати «так що все нормально», та глянув на сина — е-е-е, зовсім кепський вигляд — і сказав інше:

— …так що справа робиться. Ти як?

Макс вже похоронив Любу. Тепер турбувався, щоб… поховати Любу — знайти тіло, замовити труну… Може, відшукати однокурсників з Могилянки чи друзів, запитати в деканаті адресу матері… У Могилянці повинні знати. Максу не до батькових запитань, у нього повно справ.

— Мабуть, буду з водолазами. Точне місце покажу… Так… скоріше.

Сердюк од прикрощів плямами пішов.

— Максе, тобі туди не можна. Ти ж розумієш… Ми робимо це заради твого спасіння!

— Я живий…

Сердюк на сина — як лікар на хворого: та-а-ак, розмови не буде. Обійняв — потім життя повчить, — по плечу погладив.

— Просто не ходи туди, синку. Ти ж все розумієш… Така справа… Рознесуть — всій сім'ї непереливки. Будь на зв'язку. Як тільки…

Макс дивився повз батька в якусь для нього одного важливу точку.

— Як ти не розумієш, тату?.. А раптом вона жива? Я ховаю її щохвилини вже другу добу, а вона… Вона повертається і дивиться на мене. — Підхопився, батька з себе струсив. — Треба шукати…