Ірен Роздобудько - Гра в пацьорки

Здесь есть возможность читать онлайн «Ірен Роздобудько - Гра в пацьорки» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2009, ISBN: 2009, Издательство: Нора-Друк, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Гра в пацьорки: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Гра в пацьорки»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Пацьорки - дрібний різнокольоровий бісер. Ним можна вишити гарну картину, а можна розсипати по підлозі і ніколи не зібрати до купи. Власне, все наше життя є гра в пацьорки. І від того, як ти використовуєш ці «дрібниці шиття», залежить, чи складуться вони у візерунок.

Гра в пацьорки — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Гра в пацьорки», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Можливо, якщо б вона «розiйшлася не на жарт», сказала б i парочку чисто жiночих сентенцiй про французькi парфуми, про своє нове авто, про акторiв i полiтикiв, якi телефонують з проханням продати хоча б ескiзи…

I про те, що все це не має для неї жодного значення. I що вона завжди почуватиметься невпевнено, щоб йти далi, не зупиняючись…

I що «однiєї кровi» вона може бути лише з природою - з цiєю весняною нiччю, з вiтром i дощем, з землею i травою, з собаками, що нинi йшли за нею до самого вокзалу.

I з тими, хто почувається так само, як i вона…

…Ася сiла в потяг i вiдчула, що хоче їсти.

Пiшла до вагону-ресторану i замовила собi солоне i гiрке.

Солоне - оселедець.

Гiрке - гiрчицю.

Пiд здивованим поглядом офiцiанта намастила шматок оселедця гiрчицею.

З почуття спротиву, яке завжди рухало її життям: завжди робити так, як нiхто! А ще тому, щоб звiльнитися вiд присмаку мармеладу в ротi i горлi.

Вона проковтнула цю ядучу сумiш i нарештi вiдчула себе по-справжньому щасливою.

ХВIСТ

Я лежу на найвиднiшому i найтеплiшому мiсцi - на великому каменi. Десь поблизу виграє море i тануть в розпеченому пiску прохолоднi кiнчики хвиль. I шиплять, закипаючи бiлоснiжними бурунами.

Нарештi все позаду: колючий холод зими, пронизливi голки весняного вiтру уперемiж з незмитим дощами брудним пилом, вперте очiкування тепла, свiтла, запахiв i ось такого тихого лiтнього дня на березi моря.

Найбiльше я люблю лежати ось так: на круглому гладкому каменi, вiдчуваючи його гарячу поверхню, нiжитись у цьому теплi, дослухатися до потойбiчних звукiв, що долинають з його осердя.

У кожного каменя свiй голос, своя тисячолiтня iсторiя.

Я люблю камiння - сухе i гаряче.

А от моря не люблю! Його розмова надто швидка, метушлива. Не встигне проспiвати свою пiсню одна хвиля, як її одразу накриває друга, але i їй не наговоритися, не розповiсти всього, що знає.

Море - пiвденний ринок, де нiхто нiкого не чує.

Я не створена для моря, хоча моє тiло схоже на хвилю i таке ж прохолодне. I так само вмiє уникати простягнутих рук, як i хвиля.

Спробуй, упiймай…

А скiльки було цих простягнутих рук долонькою вниз!

Багатьом здається, що варто лише скласти долоню «ковшиком», набратися терпiння, а потiм, у потрiбну мить, зробити рiзкий рух i - хоп! - накриєш рукою своє вертке щастя, притиснеш до землi.

А що далi?

Можна заспиртувати його у слоїку. I час вiд часу показувати гостям, сентиментально згадуючи, як все сталося мiж вами одного тихого лiтнього вечора на березi моря…

А що, власне, сталося? Лише ось це хоп! - короткий порух жадiбної руки.

Менi не хочеться бути таким заспиртованим спогадом.

З боку здається, що я сплю.

Хвилi заколисують мене.

Камiнь зачаровує чиїмись голосами, закарбованими в ньому поверх iнших голосiв: «Я завжди буду з тобою… в горi i радостi… ти не щезнеш… я не щезну… я завжди-завжди…».

Голосiв багато i всi шепочуть одне й те ж. Невже i вони - безiменнi експонати в колекцiї щастя?

Я лежу на виднотi.

Мене важко не помiтити.

Я люблю ризик: бути завжди на виднотi, обличчям до небезпеки, до цього самовпевненого «хоп!», складеної «ковшиком» долонi.

Я знаю: скоро мене помiтять.

Мене просто неможливо не помiтити!

Я не помилилась: крiзь прикритi повiки бачу важку тiнь, що повiльно схиляється надi мною. Вона затуляє сонце, вiд неї вiє морською сiллю, силою i трохи тютюном.

«А, може, нехай буде, як буде? - раптом думаю я. - Нехай ця рука, яка рiзниця?…»

А що потiм?

Слизькi стiнки слоїка, потьмянiла вiд спирту шкiра, безтямний круглий погляд в нiкуди крiзь каламутне скло.

Багато разiв я бачила такi погляди iнших…

Простягнута рука робить короткий рiзкий рух перегорнутою долонею, i я перетворююсь на хвилю, на вiтер, на смарагдову блискавку…

Камiнь порожнiй.

У його пальцях лише кiнчик мого хвоста.

Кiнчик хвоста - це дрiбниця.

Вiдросте…

ОСIНЬ - ЦЕ Я

- Знову цей дощ! - волає слухавка. - Ненавиджу осiнь! Ненавиджу! Нiколи не вгадаєш, що одягати, тягаєш за собою парасольку, а туш все одно тече з вiй. З ранку вже похмуро. А на деревах - ти лише поглянь - суцiльна iржа! Ну хто вигадав таке знущання?!

Так вона може причитати годинами.

Слухаючи її скарги, я встигаю влiзти в теплi шкарпетки, зварити собi каву i зручно влаштуватися в крiслi - ближче до вiкна, щоб на власнi очi побачити, що ж я такого накоїла…

…Багато мiсяцiв я перебуваю у сплячцi. Взимку блiдну вiд холоду i вкриваюсь памороззю, навеснi мене замiтає пилом, влiтку тану вiд спеки i спраги. Все в менi спить, завмирає. А в серединi висить така тиша, мов у зав'язi пiзнього яблука, що накопичує всю силу, аби потiм зблиснути пурпуровим боком i звести з розуму всю околицю своїм настояним ароматом.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Гра в пацьорки»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Гра в пацьорки» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Ірен Роздобудько - Останній діамант міледі
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько - Подвійна гра в чотири руки
Ірен Роздобудько
libcat.ru: книга без обложки
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько - Арсен
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько - Якби
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько - Перейти темряву
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько - Все, що я хотіла сьогодні…
Ірен Роздобудько
libcat.ru: книга без обложки
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько - Ґудзик
Ірен Роздобудько
Ірен Роздобудько - Ескорт у смерть
Ірен Роздобудько
Отзывы о книге «Гра в пацьорки»

Обсуждение, отзывы о книге «Гра в пацьорки» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x