Брати Капранови - Приворотне зілля

У цей час Петро теж дістався поштарки та зазирнув їй в обличчя. Дівчина трохи ніяково посміхнулася, але хлопець дивився, неначе на порожнє місце. Він наполегливо, навіть маніакально шукав Тетяну, перевіряючи всіх жінок, які знаходилися у церкві.

Баба Кабачиха важко зітхнула:

- Пропав хлопець.

- Чого ето? - обурився Микола Пилипович, мабуть, тому що баба вголос повторила думку, що він її сформулював в голові. - Нічого не пропав. Я його зараз в больніцу здам, так там в момент вилічать, у нас такі врачі - ого-го!

Баба у відповідь тільки знову зітхнула, і це ще більше не сподобалося майорові. Він почав активно розвивати тезу щодо майстерності та спеціальних знань київських лікарів.

- Наши врачі, - агітував він навіщось стару, а скоріше себе, - зараз такоє можуть, шо раньше і не снілось. От у мене одін друг, так єму апендіцит вирізали без розрєза. Зараз такая техніка… - Їхали б ви звідси, - сказала раптом баба.

- Що? - не второпав майор, але тут пролунало фінальне попівське «амінь», і всі ретельно захрестилися.

- У це велике свято для всіх християн хочу звернутися до вас, - почав панотець святкову проповідь, і миттєво у церкві запала тиша, так, що чутно стало, як, згоряючи, тріщав віск у свічок біля ікон.

- Добре, що сьогодні багато молоді прийшло до церкви, бо скільки років не пускали наших дітей до джерела спражньої віри. І бачите, до чого дійшло. Приїздять до нас начебто з Києва, у відрядження, а потім напиваються п’яні, - Микола Пилипович нашерешив вуха. - Один голий вночі бігає вулицями, безо всякого сорому. Стріляють… - Священик зробив паузу, і слухачі як по команді осудливо захитали головами.

У майора похолола спина. Він обдивився навколо і побачив, навкруги тих самих жінок, яких бачив уночі. Так само, як і тоді, вони уважно спостерігали за подіями. Тільки тоді були голі, а зараз вдягнуті, ще й замотані хустками. І дивилися нині з осудом, і хресилися з виглядом ображеної цноти. І найстрашніше, що виглядали при цьому абсолютно щиро, всі, як одна, об’єднані праведним гнівом проти порушників суспільної моралі.

Майор глянув на бабу Кабачиху, але та тільки перехрестилася.

А отець Штефан вів далі: - І отакий приклад нашим дітям привозять зі столиці. Це наукові працівники. Отакі плоди дає наука без віри. Без духовного виховання.

А й справді, де вони, свідки нічних подій? Ці, які в церкві, в один голос повторять те, що почули від попа. А інших нема, всі вони тут. І не виправдаєшся. І не відмиєшся. Микола Пилипович втягнув голову в плечі і спробував заховатися за спинами парафіян. Але тут під церковною стелею, перекриваючи слова священика розкотився громовий голос Петра:

- Де вона, я питаю!

На одну мить у церкві стало тихо-тихо, а потім люди загомоніли, спочатку ті, що побачили, тоді ті, що почули, і далі, і далі.

Побачив це і Микола Пилипович.

Його молодший колега схопив у дальньому кутку якусь дівчину і тепер трусив її, наче грушу, горлаючи щосили:

- Ти скажеш чи ні?

Це був скандал, публічний і однозначний. Скандал, який на сто відсотків підтверджував озвучену священиком версію нічних подій. Майор стрімко кинувся вперед, розштовхуючи людей ліктями.

Дівчиною, що з неї витрушував душу лейтенант, виявилась парторгова донька, Леся. Незважаючи на те, що їй явно було боляче, бідолашна не зронила ані звуку, тільки дивилася благально, і це, здається, ще більше роз’ятрювало хлопця.

- Що ти мовчиш? Не знаєш? Не розумієш, про що спрашивають? Диви на неї! - Апелював він до аудиторії. - Вилупилася, не знає, про кого питають! Та вони всі тут заодно. Та я вас всіх на чисту воду…

Навкруги обурено зашепотілися:

- Мало їм ночі, так вони іще в церкві бешкетують.

- Це той самий з Києва, що голий бігав.

- Зовсім сором загубили, Бога не бояться.

У цей момент наспів майор і м’яко, але міцно схопив хлопця за плече. - Іди ти! - спробував відмахнутися той.

По другий бік уже стояв священик. - І ти теж?! - обурився лейтенант, але раптом знервовано засміявся. - Та ти на жінку свою подивися!

Люди в церкві як один обернулися у бік скандалу. Церквою котився шепіт.

- А цей другий, дивіться, той що біля пам’ятника.

- Кажуть, вночі стріляв.

- Та брешуть. З чого йому стріляти.

- А молодий диви який. Ізвращонець. Таких по телевізору показували. Гибіціоніст.

- В Києві його б міліція забрала в момент.

- Ти диви, ще до дівчат пристає.

- Точно кажу, ізвращонець, прости Господи.

Священик вочевидь вирішив припинити неподобство у Божому храмі: ступив крок уперед і взявся за свого великого хреста на шиї. І тут лейтенант завмер.