Павло Шевченко - Волоцюги

Солідні бізнес-леді зібралися влаштувати такий собі дівич-вечір. Перунша начиталася книги Раймонда Моуді “Життя до життя”, а горілчаній принцесі на вчорашній презентації нової продукції імперії хтось-таки всунув ну дуже оригінальний презент - величезну кришталеву кулю. Мовляв, маєте справу зі склом(!?), оптом-кругообігом, а куля ніби все це символізує… Галина навіть не взяла непотріб до рук (полковник Запашний навіщо?), та коли розповіла Перунші - у тої, мов у відьми, очі запалали. І ось затишна камінна зала. Домогосподарка щойно зібрала зі столу залишки вечері - японських суш, усілякої заморської зелені, фруктів, соків і - ні крихти хліба. What to dо, що поробиш - “кремлівська дієта”.

Перунша підсунула ближче до себе - подалі від Галини глиняний полумисок зі смаженим соняшниковим насінням з Володимирського ринку і взялася за роботу.

- Значиться так, Галю: зараз ми спробуємо влаштувати очну ставку з нашим непізнаним “я”.

Мавроді, чи як його там, каже: тим минулим, яке на щодень ми знати не можемо (чи не хочемо?).

Так би мовити - регресія…

- Ой, згадала: колись у нашому селі цією регресією займалися заїжджі циганки. У сусідки Каламацької якось усі кури за те скляне віщунство виманили! А в казках полюбляють люстерка…

- Що там твоя Каламацька й люстерка! Он тибетські мудреці вдивляються навіть в озера! Дивляться, дивляться у глибину - і нате вам кіно, а то й готові рекомендації, скажімо, можновладцям.

Політика деяких держав на цьому тримається! Середньовічна Англія часів Єлизавети І сиділа на так званому обсидіановому дзеркалі, мов наркоман на голці!

- Люсю, навіщо ж я витрачаю такі гроші на зарплату і премії чотирьом радникам голови правління?!..

- Стривай, то не так просто. Як вчить Мавроді, спочатку треба розібратися у причинах, які підштовхують до пізнання минулих життів. “Чому я цього хочу? Що я очікую?” - розумієш? От тебе, наприклад, щось мучить-карає?

- Та ніби ні, - знітилася подруга. - Горілочка тече, справи ідуть - тьху-тьху, замість Іпполіта я вже запримітила собі більш привабливого оленя…

- Галю, я ж серйозно: невже тебе хоча б інколи кішки на душі не шкребуть?

- Ой… Звичайно ж, подруго, буває… Останнім часом дістають якісь… “польові дослідження українського сексу”. Ніби я… десь далеко-далеко - чи то у часі, чи у просторі, лечу степом на сивогривому коні… Вершник, такий потужний мужик - у сідлі, очі в очі (ніяк не запам’ятаю його обличчя!), а навпроти, у нього на передку - я, гола розчахнута полонянка, наскоками шаленію від кохання у такт галопу й поштовхам його войовничого кілка!

- Галю, Галю, заспокойся!, - зупинила Перунша розпашілу подругу. - Ніколи не втрачай контролю, - це до речі треба пам’ятати й під час регресії. А ще ти маєш дуже захотіти ввійти туди… ну, не туди, а в минуле. Слухай що пише доктор…

Мауді: “Це - стан підвищеної концентрації і розслаблення, спокійний стан свідомості, - людина відпочиває. Переживання у регресії напрочуд життєві, бо є наслідком мозкової логіки трансу, здатності мозку одночасно вірити двом абсолютно протилежним фактам”. Розумієш? Поки ти там, у польотах, одна півкуля усвідомлює, що ти тут, на віллі. А друга впевнена: водночас ти ніби мандруєш тими ж степами, злигалася зі своїм…

- А що - треба буде якось спробувати!

- Усе, Галино, відскакали! Отже: спокій, відчуття важкості - в руках і ногах, оніміння-мурашки в долонях і ступнях, повне відсторонення, звільнення… І головне - ставити собі чіткі внутрішні запитання.

Перунша накрила стіл чорним оксамитом (щоб вберегти кінозал від сторонніх зображень), встановила кришталеву кулю перед Артем’євою, вимкнула світло камінної зали, запалила свічку.

- Перенеси центр своєї свідомості - чуєш: центр! - до м’язів повік, - почала вона вольовим загробним голосом (пауза 5 секунд). - Напруга покидає тебе, ти розслабляєшся (пауза). Розслабляйся! (пауза). Зараз ти усвідомиш свої очі. Хай розслабляться м’язи повік. Відчуй, як вони розслабляються (пауза). Розслаблення! (пауза) Розслаблення (пауза 2 секунди). Зараз перенеси центр своєї свідомості нижче, до м’язів верхньої частини обличчя (пауза). Усвідом ці м’язи (пауза)…

Таким чином - з генеральськими наказами й паузами Станіславського Перунша “знесилила” всі органи піддослідної подруги: щоки, губи, щелепу, тім’ячко, потилицю, “усю голову”, потім взялася за легені (“Відчуй, як приємно ними тече повітря!”), живіт, хребет, верхню частину тіла, плечі, передпліччя, ноги, стегна, литки-п’ятки “аж до кінчиків пальців”…