Павло Шевченко - Волоцюги

А тільки вийшов із зони впливу, поплентався добувати хліб насущний або там на війну - твориться щось незрозуміле. Поклик дідів-предків, природа солдата чи прості корпоративні інстинкти самозбереження? “Ступінь моральності чоловіка прямо пропорційний мірі зануреності у стадо собі подібних”. Не даремно ж у політиків таке популярне сьогодні поняття “команда”…

Антон нашвидкуруч підхопив гру й відправив професорові свою схему облаштування мізків сучасної жінки. У центрі він поставив сектори “Мані”, “Страх втрати мані”, “Боді”, “Фейс”, “Ювілеї, свята, дні народження”. Чільне місце відвів Гландам “Я тобі казала!”, “Ти знову насвинячив (особливо, щодо кухні та кришки унітаза)”. За тим пішли “Нерозуміння різниці між бажаннями й можливостями”, сенсорний апарат на імпульсивні покупки, золото, новий одяг, листання жіночих журналів і телефабрику “Ще не пізно все змінити”. Довго думав, на яке місце серед жіночих пріоритетів поставити секс. І врешті-решт відвів йому на схемі досить пристойну, але бульку.

Майже цяточку, проте якщо добре придивитися - майже кульку чи навіть хмарку.

Наприкінці набрав курсивом: “P.S. Можливі винятки, - білявка-блондинка. Винятки підтверджують правило. Привіт!”.

М-да… Антон пропустив невеличку компанію фермерських бичків, що переходила дорогу і врубав аудісистему “Bose”. З басового сабвуфера та десятка динаміків салону вдарив по вухах придуркуватий шлягер співака-нерезидента: “Я шоколадний заєць, я подліний мєрзавец”. Поганяв іншими FM-станціями - скрізь одне й те ж, політрекламно-патріархальне: “Не зрадь майдан, бо ми його вже зрадили!”, “Зробимо заможними не громадян, а олігархів!”.

На радіо “Ера” якась жіночка сипала числами: “У нас 60 відсотків працівників з вищою освітою - жінки. За статистикою, вони приносять у сім’ю більше половини доходу. Заробітна ж плата жінки в Україні складає дві третини від платні чоловіка: 1 гривню 93 копійки за годину…”. Щось справді до непристойності дешево порівняно з…

В одному з вибалків авто влетіло у величезне криваве місиво з розчавлених колесами жаб, мишей і розсипаного зерна. Обабіч чорніло тисячами маленьких курганів закинуте необроблене поле. Знову згадався професор Фідик: може це володіння царя М’ясоїда й сина його Крохобора, а місиво на шосе - невдала нічна спроба переправити воїнство хлібогризів для нападу на підступних жаб-жінок? А раптом саме на цьому відрізку шосе, вже у наш час, за участю моторизованих Богів й відбулася вирішальна битва “Батрахоміомахії”?

Якось професор Толік давав Антону “для преси” передвиборне інтерв’ю.

- Про національну ідею пізніше, - хитрувато примружилися скіфські щілинки. - Розкажу тобі анекдот (вимкни диктофон). Жив-був собі маленький українець. Сам маленький, а тут народжується ще менший - син. Оце тобі… Виріс, женився молодший маленький українець. Народжується в нього синок, він же онук. Ще менший - і за діда, і за батька!

- Ну, блін, - спересердя каже старий. - Так недовго й мишенятами стати…

Антон мимохідь глянув праворуч і треба ж: на низенькому постаменті обабіч дороги, в будяках стояла облуплена скульптура… Артеміди. Ну, прямо як на картинці! Грецький профіль носа, повна пазуха цицьок, довга спідниця, поверху - чоловіча мисливська туніка, акуратно підібране у бублик волосся. У правій руці степова Артеміда тримала залишки заіржавілого серпа (а де ж оленячі роги?), у лівій - тріснутий пополам снопище…

Добре, що, скажімо, не Клара Цеткін, а всетаки ближче до землі - своя Колгоспниця-трудівниця. Скільки ж це їй: стоїть, мабуть, ще з 50-х років минулого століття? Натикані колись радгоспами-манкуртами скульптури різних Клар, що “у Карла украли корали”, а також самі Карли - Леніни, Кірови, Тольятті, Рози Люксембург etc. і нарешті автор - Карл Маркс зі своїм олі гархом-меценатом Фрідріхом Енгельсом - так би мовити, не витримали випробування часом. І ти диви: той же Фрідріх свого часу якось чесно попереджав про небезпеку - ще одну авантюристку, Віру Засулич! Мовляв, мадам, жодному революціонерові, який прокидався вранці, після революції, ще не вдавалося побачити того, що він насправді очікував від трудів своїх неправедних. Недослухались Орфея…

На Черкащині авто, ніби кінь древньокиївського Муромця, опинилося навпроти каменя великого Вибору. Поїдеш направо, - попадеш на Черкаси і Київ, наліво - до Києва і Черкас, прямо - до Сміли, Києва й Черкас… Величезне кільце в сосновому бору з трьома дорогами-відгалуженнями, і жодного вказівника!