Павло Шевченко - Волоцюги

Антон про всяк випадок збавив швидкість.

- Каже: це твій клопіт, я хочу, щоб ти мені дав спокій! - дихнув гарячим перегаром Орфілох. - Мол, я незаймана, дала обітницю, тири-пири… Як вони уміють ламатися!

Налили по другій. Вогняна лавина 60-градусного первака напалмом обпекла слизисту порожнини рота, аденоїдів, горлянки, стравоходу й зашкварчала на сковорідці зголоднілого шлунку. Охлялий кендюх скукожився від несподіванки та за мить виплюнув на голови твердолобих чужинців пекельну соляну кислоту. “Старі пердуни, не відають наверху, що творять!”. На фланзі заметушилася спрацьована заздрісна печінка, стягуючи з усього організму воду. Несміливо пішло в хімічну атаку з’єднання ферментів-блокіраторів. Вайлувато кинувся на агресора загін антиоксиданта. Не дожену, так хоч зігріюсь…

Пізно.

Одне - занадто високий статус самогону: ніякими кислотою, тоніками, содовою чи іншою HО не розщепити таку міць (і навіщо хімік Менделєєв придумав свою “оптимальну” формулу?). Друге - частина гримучої суміші проникла до крові в обхід шлунка, і напряму блокувала комп’ютер головного мозку. Потухла ближня пам’ять, розкодовані мембрани клітин, знищена системи “SOS”, упізнавання “свій - чужий”. Зависли спантеличені підшлункова, нирки, жовч. Усе стало по фіг прокуреним легеням.

У наркотичній радості бухало лише самогубець-серце.

Через хвилин десять Антонові довелося пригальмувати. Мабуть, з останнього спрацювала аварійна система утилізації.

- Хлопчики наліво, дівчатка - направо!

Геть сп’янілий Орфілох, гадина, помочився прямо (криво!) на заднє колесо двохсотого “Ленд Краузера”. Ще б лапу підняв, волоцюга! Проте, ковтнувши свіжого повітря, схоже, отямився, і за хвилину компанія на повному ходу захоплено слухала другу серію аудіожахів.

- Ну, от, Буфаг пішов, знітившись, проте в серці його запалала образа, - спітнілий критянин витер рукавом слинявого рота. - Ну, шльондра (ой!), я тобі! І одного разу підстеріг її біля струмка, заступив дорогу. Вона витягує, сука, лука, вставляє стрілу, бабах - і в самісінькі груди!

- Я ж тебе так кохав, - тільки й встиг видихнути велетень (а за ним і Орфілох). Та й стік кровію!

Запала тиша.

- Шо вона робить далі, - Орфілох не стогнав - ревів. - Закриває отак йому очі, кидає жменьку землі на холодне тіло - і пішла собі…

Хряпнули мовчки, ніби на поминках, ще по одній - Бог трійцю любить. Третю, зазвичай, піднімають за жінок, а тут вийшло якось… Щоправда, Антон більше не пив - усе-таки за кермом. “Зараз заспівають”, згадався смішний епізод з ще радянського мультфільму “Жив був пес”. Цікаво, яку пісню затягнуть ці дивні попутники з незвичними древньогрецькими іменами? Аж нафталіном тхне… Звідки вони взялися, звідки знають Артем’єву, українську балувану Галю? Заморські партнери по горілчаному бізнесу, приїхали підписувати контракт? І ти диви, які в них недобрі, підступні, сварливі богині - страх and ужас! Ні за що, ні про що можуть замочити на місці, а вже віддатися (що ж тут такого!) - ніби на Голгофу! У нас…

У нас Жінка-Богиня - “утаємничена досконалість, продовжувач Роду, такий собі недосяжний горизонт, майже Мрія. Утім, про кого це я?…” Індуктивно-дедуктивні й літературні вправи порушив світлий образ опецькуватого даїшника, ну, дуже схожого на професора Фідика. Люмінесцентна шкірянка раптово вискочила на дорогу зі своєї засідки - придорожніх кущів, і рішуче махнула жезлом. “Знову перевищення швидкості!”.

Антон не розгубився, завченим рухом опустив руку до кишені бокових дверцят, і за мить на ходу привітав “колегу” точнісінько такою ж смугастою міліцейською паличкою. “Свої”!

За мить кинув погляд на заднє сидіння - пасажирів ніби вітром здуло. У кутку біля дверцят, під ременем безпеки, виднівся шматок пергаменту. З одного його боку Веремій прочитав: “Антоне, дружище, дякуємо за компанію і сто грам. Бійся жінок, що приносять дари. Ідеш до жінки - візьми батіг. Інакше занапастиш себе й перестанеш бути мужиком. Перестанеш бути мужиком - усе втратиш”.

Щось дуже знайоме… Невже поцупили у провокативного німецького професора класичної філософії, мирного викладача грецької мови Фрідріха Ніцше? А де ж посилання на першоджерело?

Перевернув аркуш і вже на звороті прочитав: “Інформація до роздумів. Цими степами шастають ще двоє небезпечних осіб - перевтілена грецька богиня мудрості Афіна й така ж олімпійська курва, богиня кохання Афродіта, породження морської піни та мертвого сімені відрізаних яєчок батька Урана. Друга - ще більша розпусниця, ніж усі вони разом: хитра, підступна, мстива. За нашими даними, на цій шльондрі висить мінімум чотири “мокрих” справи.