Павло Шевченко - Волоцюги

Другі дивляться на схід, до свіжих пеньків, того, що залишилося від дубового лісу, висадженого комсомольцями для стримання ерозії ґрунтів ще наприкінці 50-х. Як раділи цій першій у степах зелені, як за нею доглядали, як полюбляли відпочивати тут на майовки! Лісничий лютував, бувало, за одного спиляного сухостоя відправляли “на хімію”. А нещодавно, за півроку до виборів, на молодий ліс (що для дуба п’ятдесят!) налетіли приїжджі бізнесмени, випиляли все під корінь і на німецьких пилорамах у райцентрі пустили на паркет. Кажуть, пішло на експорт. Старі комсомольці навіть пальцем не ворухнули: куди там - сила!

Зате відтепер із розчисткою місця під могили немає проблем…

Треті вляглися ногами на захід, до розтасканих свинарень і корівників із півметровими наскальними матюками. Минулого року Антон опублікував у своїй газеті знімок цього кінця світу, мовляв, ось до чого дійшло… Після виходу накладу всі падали зо сміху. На першій полосі крупним планом розвалений корівник, на його стіні, 16-м кеглем - непристойність. Буває, служба випуску недогледіла…

Якось недавно чи не вперше хоронили з батюшкою, - родичі небіжки Пидорички привезли аж з Кіровограда. Так він сказав, що не по-християнськи лежать на кладовищі комсомольці. Мало того, що дехто без хрестів, так ще й ногами - не туди. Отакої - що ж, усі могили повертати?

А ще, виявляється, на гробках, під час поминок не можна їсти й пити самогонку - гріх! Ну, то таке…

- Здрастє, - м’явкнуло щось поряд.

- Ой, Мариночка, дитино, іди сюди, скуштуєш бабиних коржів з маком, - Антонова мати підхопили на коліна маленьке тіло хирлявої дівчинкипривида. - Тобі ж у первий клас скоро, треба добре їсти. А солодкі ж, а пухкі - як мед…

Беззуба соплива тінь несміливо потяглася за грубезною, явно завеликою для її лівої рученяти, дерев’яною ложкою. Права притискала до брудного віскозного платтячка пусту пластмасову пляшку з-під ситра.

- Давай, донечко, ту бутилку сюди, навіщо вона тобі…

Мала сторожко глянула на незнайомця - можна довіряти? - і прошепелявила:

- То папка послав за самогонкою до баби Дуськи. Я заходила до їхньої хати: сказали, вони тут, у вас.

- Ой, лишенько… - тільки й зітхнула баба Дуська, а коли занедбане кошеня наїлося досхочу макових ласощів і пішло з двору зі шматком коржа, продовжила:

- Оце ж, Омел’яновичу, старшенька нашої Люби Некайдашихи, царство їй небесне. Така була роботяща - в руках усе горіло. Цього сезону взяла в бирзулянського фермера два гектари буряків. Сапала-повіряла, а перед Маковеєм получила аванс - три мішки сахарю. Так її Василь, гадина, виносив за тиждень на самогонку. З того горя запила й Люба. А якось під ранок знайшов її поряд з собою у ліжку мертвою - серце водки не витримало.

- Згоріла від водки, - уточнила кума Марія.

- Ай-яй-ай… трійко діточок осталося без матері, - підвела риску в ще одній, мабуть добре відомій у радгоспі історії огрядна кума Морозиха. - А він тепер бігає ночами Синдикатом, допився до білої гарячки… Божа кара на наші голови!

Антон підняв голову - на верхівці горіха прудко нишпорила руда пухнаста білка (святсвят)! Звідки така екзотика в цих степових краях?

- У нас тут усе дичавіє, немає удержу, - тихо, ніби прислуховуючись до далекого внутрішнього голосу, мовила мати. - Хати спустошіли, садки посохли, скрізь бур’яни по пояс. Скоро вовки з’являться! А мишей, жаб розвелося - страшне! Мабуть, так кимось пороблено: усі й уся мають вимерти, стертися з лиця цієї грішної землі, і лише потім - по-новій…

- То самогонку погану продають, - не полишала актуальну тему тітка Дуська. - Я от по своїй бачу: раніше з восьми кілограмів сахарю виходило дев’ять літрів доброго самогону, а тепер, попробуй сім (!) з трудом взяти. На продаж для крепості підсипають карбід, ізвєсть, усе, що під руку попадеться. Валька Нестройнова казала, що зараз і лікарство в ход пішло… Ну, цей, як його - дімадрол!

- А мені Дудлєй учора розказував, - затарахкотіла наввипередки Тонька Шевченчиха, що тихо сиділа навпроти Антона. - Каже: йду зранку на ставок мимо бувшого свинарника, чую - дитина плаче. Підійшов ближче - під кущем щось у хвільонках валяється! Туди-сюди, точно - за метрів двадцять Анька Пузир (ну, що коло магазіну живуть) лежить напівмертва у вибалку. На день рождєнія в куми так набралася, що дитину загубила.

- Вона ж спеціаліст не по етому дєлу, - зі знанням справи зауважила кума Морозиха. - Не напилася, люди бачили: колеться шпріцьом якоюсь гадістю. Наркомантка. У нас же тепер ще одна мода!