Ірина Солодченко: Неприродний добір

«І який чорт вирядив її швендяти нашим районом та ще й вночі?»- невдоволено міркував Дюдяєв, швидко застеляя папір каляками-маляками, які в побуті називають «писанням лікаря». Він підвів голову і запитав Валю, яка все ще поралась біля скляної шафи:

— А хто її сюди привіз?

— Та хлопець якийсь… Їхав Калинівкою, бачить — аварія, автівка врізалася у дуб, що на роздоріжжі.

І де той хлопець?

— Та одразу й дременув!.. Каже: в мене дружина в місті народжує, а я тут бозна з ким морочуся. Хотів не зупинятися, а потім рішив, що то йому іспит з небес, і якщо він лишить її напризволяще, то дружина не народить як слід…

Знав Дюдяєв цю Калинівку… І дуб славнозвісний, що на роздоріжжі височіє — теж знав: не один віночок на тому дубові висить, а тепер ще один додасться…

— А родичів повідомили?

— Грець його знає… мобільника в її сумці вони не знайшли…

— Хто це «вони»? Хіба той хлопець був не один?

— Охраннік з базарю йому помагав, а потім вже міліція долучилася…

Дюдяєв дописав посмертний епікриз і подивився на квадратний настінний годинник. Час рухався повільно… Стомленими очима обвів обридлий інтер'єр: декілька залізних ліжок, скляну шафу з ліками й передпотоповими пластиковим махинами брудних сіро-коричньових кольорів. Обплутані трубками та різнобарвними проводами, ці одоробла, либонь, призначалися для порятунку людського життя. На підвіконні височів світло-зелений столітник, встромлений у стару облізлу емальовану каструлю з сухою потрісканою землею. А поруч — ніжна напівзасохла лілея дотягала віку у брунатному горщику.

Офтальмолог вийшов до фойє, усівся у твердий фотель і вкотре за цю ніч замислився. Руки стугоніли розітнути тіло негайно, але то робота патологоанатома, який з’явиться на роботі тільки о дев'ятій. Почувши на вулиці шурхіт, він скочив, підбіг до вікна й під голим галуззям розлогих старезних дерев, на яких ще лишилися подекуди мокрі тріпотливі червоно-жовті листя, побачив міліцейську машину, поруч з якою розмовляли знайомий йому капітан міліції і якийсь рослявий трохи сивуватий чоловік у джинсах і шкіряній куртці. «Родич, — здогадався черговий лікар. — «Держите пенсне, Киса, сейчас начнется!».

Доки капітан з незнайомцем пнулися на другий поверх, Дюдяєв метнувся до свого кабінету, гарячково набрав домашній номер головлікаря Семенової і спитав чи можна везти тіло на розтин. Витримавши невеличку паузу, Семенова нарешті скомандувала: «Телефонуй Смідовичу — най бігцем біжить».

Крізь сон він почув мелодію Морріконе з кінофільму «Професіонал» і за наспівом збагнув хто його турбує. Підвів голову, щілинкою злиплого ока подивився на будильник, який стояв поруч на шафці, і знову гепнувся на подушку.

І що їй потрібно о шостій ранку? Най іде під три чорти… Перевів телефон на беззвучний режим, заштовхав його подалі під подушку й намірився ще трохи подрімати.

Невелика кімната, де лежав чоловік, була вмебльована у спартанському стилі. Нефарбовані стіл та шафка, книжки на розхитаній етажерці, тапчан, грубий стілець із високою спинкою, з якої недбало звисала приношена одежина — от і вся примітивна постанова. Однак, звідси було зручно контролювати життя двоповерхової дачі. У спальню нагору він сходив тільки тоді, коли наїздила дружина, та й то з півночі тікав у своє насиджене кубло, яке його сусіда Марек глузливо називав «будкою виконроба».

Сон не повертався… І покрутившись ще хвилин з двадцять, він по-молодецькому скочив з тапчана, вдягся й покректуючи вийшов у двір.

Олег (так звали чоловіка) вже два роки як зводив цю дачу і вважав її своєю домівкою. Тепер двоповерхова красуня була майже вибудувана. На першому поверсі — величезна зала із кришталевою люстрою й кухня з барним прилавком, начинена усілякою побутовою технікою аж до посудомийної машини. «Виконробська» кімнатою не вважалася, і дружина збиралася одразу ж після завершення будівництва перетворити її у комору. У залі — два величезні дзеркальні вікна. Скільки птахів розбилося об це хамелеонське скло знав тільки він один, бо майже щотижня ховав їх у найближчім яру… Нагорі чотири кімнати з балконами, а одна з них ще й з мармуровим каміном. На кожному поверсі — санвузол з «теплою» підлогою, а у підвалі розташувались сауна, технічне приміщення й гараж. Сауна складалася з трьох кімнат: у першій — роздягальня, у другій — казан АОГВМ для і душова, а в третій — парня з поличками. Нещодавно підпілля устаткували централізованим опаленням, кондиціюванням й двотонним іржостійким баком для резерву води. Зовні дача теж виглядала пишно: критий червоною глазурованою керамічною черепицею двосхилий дах вигідно вирізнявся на тлі стін, личкованих природним каменем «аглай» ніжних кремових кольорів з ледве помітними розводами.